Естетична діяльність — це духовно-практична, емоційно-раціональна активність людини, змістом якої є побудова індивідуальної картини світу через створення виразних художніх образів, а метою — гармонізація своїх відносин зі світом, моделювання образу «я», формування «я-концепції творця».

1. Актуальність проблеми.
У сучасному світі, де поряд із надіями живе тривога про долю людства й планети, люди, що найбільш прогресивно мислять, бачать усю важливість виховання майбутніх поколінь у дусі гуманізму. Доктор філософських наук, естетик Є.М. Торшилова показує, що пріоритет загальнолюдських цінностей пов'язаний із таким більш широким і більш універсальним, ніж ідеологія, розумінням людини і єдності людського роду, яка рівною мірою базується на біологічній, психофізіологічній і культурній єдності. В умовах естетичного розвитку й естетичного виховання, на відміну від інших форм виховання, задіяні всі ці рівні розвитку людини як представника роду.
Людина майбутнього повинна бути творцем, особистістю з розвиненим почуттям краси й активним творчим началом. «Я переконаний, — пише один із найвизначніших представників англійської теоретичної думки Херберт Рід, — що ніколи досі у світовій історії художнє виховання не було таким важливим, як тепер, і яким важливим воно буде для прийдешніх років... Я не хочу сказати, що художнє виховання вирішить усі проблеми. Але я гадаю, що ми не можемо зберегтися як цивілізовані нації, не розвиваючи значною мірою естетичний елемент життя».
Естетична діяльність — це духовно-практична, емоційно-раціональна активність людини, змістом якої є побудова індивідуальної картини світу через створення виразних художніх образів, а метою — гармонізація своїх відносин зі світом, моделювання образу «я», формування «я-концепції творця».
У сучасній естетико-педагогічній літературі сутність художнього виховання розуміють як формування естетичного ставлення за допомогою розвитку вміння розуміти і створювати художні образи.
Художній образ лежить в основі переданого дітям естетичного досвіду і є центральним, сполучним поняттям у системі естетичних знань. Естетичне ставлення може бути сформоване тільки в установці на сприйняття художніх образів і виразність явищ.
Важливим завданням сьогодення є становлення творчо активної особистості, здатної вносити прогресивні зміни в життя суспільства, здійснювати вибір, ставити й розв'язувати проблеми, бути винахідливими, мати творчу уяву. Отже, цей процес, на основі вікових особливостей та за сприятливих психолого-педагогічних умов розпочинається вже на першій стадії освіти, тобто з раннього дошкільного віку.
На сучасному етапі розвитку дошкільної педагогіки проблему дитячої творчості неможливо розглядати окремо від питань навчання зображувальної діяльності.
У зв'язку з цим процес малювання, ліплення, аплікації потрібно розуміти не тільки, як засвоєння дітьми тих чи інших знань і вмінь, а виховання в них уміння естетично сприймати навколишній світ і передавати його в малюнках.
Як відомо, одним із основних завдань дошкільного закладу є забезпечення належних умов для повноцінного, своєчасного й різнобічного розвитку дитини з метою виховання ініціативної, творчої особистості.
Це завдання вимагає від вихователя переорієнтуватись у виборі методів організації занять з різних видів діяльності дітей: перейти від репродуктивних методів до продуктивних (творчих, дослідницьких).

2. Теоретичне обґрунтування досвіду.
В естетичному розвитку дітей центральною є здатність до сприйняття художнього твору й самостійного створення виразного образу, що відзначається оригінальністю (суб'єктивною новизною), варіативністю, гнучкістю, рухливістю... Ці показники стосуються як кінцевого продукту, так і характеру процесу діяльності, з урахуванням індивідуальних особливостей і вікових можливостей дітей.
Художня діяльність — специфічна за своїм змістом і формами вираження активність, спрямована на естетичне опанування світу за допомогою мистецтва.
Художня діяльність — провідний спосіб естетичного виховання дошкільнят, основний засіб художнього розвитку дітей із найраннішого віку. Отже, художня діяльність виступає як змістовна основа естетичного ставлення дитини, є системою специфічних (художніх) дій, спрямованих на сприйняття, пізнання та створення художнього образу (естетичного об'єкта) з метою естетичного опанування світу.
Вивчення психологічного механізму розвинення здатності сприйняття художніх образів (Л.А. Венгер, А.В. Запорожець) призвело до висновку про взаємозв'язок видимих властивостей образу з наявним у дитини естетичним досвідом (естетичною апперцепцією). Повнота й точність образів сприйняття залежать, у зв'язку з цим, від опанування дітьми виразних засобів та естетичних еталонів, які дитина привласнює так само, як усю духовну культуру (Л.С. Виготський, В.С. Мухіна), і від рівня володіння операціями щодо співвіднесення їх із властивостями художнього об'єкта.
Дошкільник у своєму естетичному розвитку проходить шлях від елементарного наочно-почуттєвого враження до можливості створення оригінального образу адекватними виражальними засобами. Рух від простого образу-уявлення до естетичного узагальнення, від сприйняття цільного образу як одиничного до усвідомлення його внутрішнього змісту й розуміння типового здійснюється під впливом дорослих, що передають дітям основи соціальної та духовної культури.
Сучасний погляд на естетичне виховання дитини передбачає єдність формування естетичного ставлення до світу й художнього розвитку засобами різних видів образотворчого й декоративно-прикладного мистецтв в естетичній діяльності.
Естетичне ставлення як інтегральна категорія естетики й художньої педагогіки
У сучасній естетико-педагогічній літературі сутність художнього виховання дітей розуміють як формування естетичного ставлення за допомогою розвитку вміння розуміти і створювати виразні художні образи.
Естетичне ставлення розглядають як метакатегорію художньої педагогіки, що інтегрує такі естетичні категорії:
 естетичні емоції, почуття, переживання й стани, які виражають емоційно-почуттєве опанування дійсності (емоційний компонент естетичного ставлення);
 естетичне сприйняття, естетичні судження й уявлення, які забезпечують естетичне пізнання світу (гносеологічний компонент естетичного ставлення);
 естетичні оцінки, смаки, норми, ідеали, які становлять усе розмаїття естетичних цінностей, а також пов'язаних з ними естетичних мотивів, потреб і способів їх задоволення (аксіологічний компонент естетичного ставлення);
 естетичні діяння, які виступають як продуктивний результат естетичного опанування навколишнього світу, а також як передумова нового пізнання, оцінювання, відчування на більш високому рівні (діяльнісний компонент естетичного ставлення). Отже, нам необхідно усвідомити природу, специфіку й структуру естетичного ставлення — найбільш суперечливого й складного виду соціальних відносин.
Природа естетичного ставлення. Природа естетичного ставлення полягає, насамперед, у його соціальному характері (Ґ. Геґель, І. Кант). Досвід багатовікового розвитку естетичної думки доводить, що не може бути «естетичного взагалі». Естетичні цінності й оцінки, уявлення й ідеали, естетичні почуття й ставлення завжди історично детерміновані соціальними умовами й практикою людини, спрямованою на опанування реальної дійсності. Отже, сутністю соціального характеру естетичного ставлення є прояв і вираження культурно-історичного розвитку людини.
Соціальна природа естетичного ставлення зумовлює його об'єктивну детермінацію (С.С. Гольдентріхт, В. С.Єжов). Естетичне ставлення неможливе без естетичних предметів або явищ, що існують реально або в образах фантазії. Ставлення є естетичним у тому випадку, якщо воно відбиває естетичні якості об'єктивної дійсності. Крім зовнішньої об'єктивації, воно має можливість об'єктивації внутрішньої, коли суб'єкт естетичного ставлення, об'єктивуючи в конкретно-почуттєвому предметі свій естетичний стан, перетворює його на об'єктивну реальність (наприклад, художній твір). Виникнення естетичного ставлення — явища об'єктивного — пов'язане зі специфічною соціальною ситуацією, яка:
1) задає співвідношення мети і результату діяльності й тим самим визначає характер ставлення людини до дійсності;
2) створює установку на зняття почуття залежності людини від різних зовнішніх сил і на належне розрізнення протиріч у реальній діяльності;
3) створює «замовлення» для художньої діяльності;
4) зумовлює характер моделювання реальності в об'єкті естетичного ставлення;
5) визначає умови для адекватного відбиття естетичного об'єкта тими, хто сприймає.
У розвиненій класифікаційній системі соціальних відносин естетичне ставлення виступає як істотне й необхідна і займає певне місце: поряд із відносинами утилітарними й орієнтувально-пізнавальними становить другу (більш давню за походженням) стійку («вічну») групу, на відміну від тих, що входять до першої,— виробничих, політичних, моральних і правових відносин.
Естетичне ставлення як будь-яке ідеальне явище є не якимсь конкретним предметом, якістю або видом діяльності. Воно реально й об'єктивно проявляється у формі діяльної свідомості як діяльна здатність людини. Через естетичне ставлення проявляються й реалізуються суб'єктивна активність і цілепокладальна діяльність, спрямовані на задоволення основних, історично сформованих потреб існування й прогресивного розвитку людини й суспільства.
Розкриття природи естетичного ставлення полягає у відповіді на запитання: які протиріччя суб'єктивного світу воно вирішує; які здатності суб'єкта формує та у якій якості входить у реальну діяльність суб'єкта (Б.Я. Замбровський).
Природа естетичного ставлення полягає у вирішенні протиріччя «між сутністю й існуванням людини» (О.П. Наконечна). У його основі, відповідно до поглядів представників сучасної філософії, лежить внутрішній мотив — потреба самоствердження людини як родової істоти.
Естетичне — продукт свободи людського «я». У складному естетичному ставленні до світу домінує основна потреба людини як представника роду — прагнення осмислення або надання змісту своїй діяльності та своєму існуванню у світі. Якщо утилітарне ставлення виходить із потреби у власному добробуті, то ставлення естетичне ґрунтується на прагненні самопізнання, самоствердження, удосконалювання себе й суспільства через споглядання, оцінку, переживання, творення й творчість. Естетичне ставлення — це безперервна взаємодія людини з дійсністю, її самовизначення, усвідомлення самоцінності й цінності світу. Таким чином, в естетичному ставленні відбувається розпредметнення людиною своєї людської сутності й «...максимально виражається усвідомлене прагнення повного й усебічного розвитку сутнісних сил...» (В.С. Єжов, Л.Н. Лейзеров, Н.І. Киященко).
Естетичне ставлення — загальнозначуще й загальнолюдське (універсальне) ставлення, властиве всім людям і тільки людям, але існуюче незалежно від волі й свідомості своїх носіїв. «Досвід ставлень є соціально-історичним продуктом і формується незалежно від свідомості й волі людей» (С. X. Раппопорт). Становлення естетичного ставлення й у філогенетичному, і в онтогенетичному плані відбувається в процесі опанування дійсності за допомогою практики, спілкування й виховання.
Загальність естетичного ставлення зумовлена суспільним змістом естетичного ідеалу, відповідно до якого оцінюється об'єкт, і універсальною комунікативністю самого естетичного ставлення. Однак загальний ідеал і універсальна комунікативність естетичного ставлення набувають значення внутрішнього імперативу особистості. Отже, у природі естетичного ставлення — органічне злиття особистого й суспільного, взаємопроникнення Індивідуального й загального.
Логіко-гносеологічна природа естетичного ставлення виявляється в особливому характері опанування дійсності, що передбачає специфічне чуттєво-емоційне пізнання людиною світу (А.П.Ларків,Г.С. Лабковська). Естетичне ставлення є результатом попередньої розумової обробки людиною об'єкта її емпіричного пізнання, за допомогою якої людина осягає й переживає життя в її власній суспільній сутності й за допомогою якої людина осягає свою присутність-буття в цьому світі (М.Т. Тофтул).
Психологічна природа естетичного ставлення зумовлена психологічною природою ставлення взагалі. Наукові поняття, що розкриваються через категорію «ставлення», підкреслюють його значущість: «особистість — людина у її ставленні до дійсності», «характер — єдність ставлень і способів їх здійснення» (В.Н. Мясищев). Згідно з концепцією ставлень особистості В.Н. Мясищева, естетичне ставлення входить у психологічне ядро особистості і, разом з іншими видами ставлень, визначає характер переживань особистості, особливості сприйняття дійсності, специфіку поведінкових реакцій на зовнішні впливи... Відповідно до сфери розгляду, естетичне ставлення входить у самостійний клас психологічних понять і визначається як суспільне, цілісне, внутрішньоособистісне, суб'єктивно-оцінне, свідомо-вибіркове.
Естетичні емоції належать до емоцій вищого рівня й, отже, утворюються на основі узагальнення безлічі життєвих вражень як результат тривалого спілкування з різними об'єктами за різних обставин (С.Х. Раппопорт). У гносеологічному плані вони мають можливості відбиття, узагальнення й концентрації видового досвіду людства, що складається й збагачується в процесі суспільно-перетворювальної діяльності.
Керролл Е. Ізард показав, що інтерес відіграє найважливішу роль у розвитку артистичних і естетичних форм діяльності. Для того щоб стати художником, артистом, людина з раннього дитинства повинна бути зацікавлена у формуванні й розвитку відповідних навичок... Опанування технічної сторони саме по собі вимагає великої мотивації й значних витрат енергії, але одних технічних навичок ще недостатньо. Дитина грає або відпрацьовує навичку тільки тому, що їй цікаво це робити. Перемога в грі, опанування тих або інших навичок викликають у неї радість. Радість дозволяє їй розслабитися, відпочити від бурхливої активності, мотивованої інтересом... Навіть у дорослої людини прагнення мети й зусилля, необхідні для її досягнення, мотивовані інтересом, а досягнення мети, виконання нагальних завдань викликає в неї не меншу радість, ніж у дитини. Радість дає нам можливість перепочинку, дозволяє відновити витрачену енергію, відкриває нам нові перспективи, які знову пробуджують у нас інтерес, надихають нас.
Вессман і Рікс дали такий опис ролі інтересу в естетичній та інтелектуальній діяльності: «Емоція інтересу найчастіше пробуджується раніше за інші афекти і, певно, є складовим елементом будь-якої події або розумового акту, досить важливих для того, щоб бути зареєстрованими свідомістю. «Найчистіший» і найяскравіший прояв інтересу виявляється в тих станах завороженої захопленості, які характерні для інтелектуальних і естетичних форм діяльності. При найбільш повному розвитку цього афекту переживання виникає миттєво й переживається як щире, безсумнівне, воно захоплює людину, дозволяючи їй не помічати все те, що може відволікти від мети, а метою є участь і досягнення повного розуміння».
Естетичне ставлення як універсальне з необхідністю містить у собі гуманістичний прояв морального (В.А. Битаєв, А.Ф. Єремєєв). Гуманістична орієнтація естетичного ставлення проявляється в тому, що людина не протиставляє себе навколишньому світу, не ставиться до нього як до чогось далекого, зовнішнього, чогось такого, що живе за особливими законами, а навпаки, гостро відчуває свою причетність до всього навколишнього, найглибшу єдність і спорідненість із людьми й природою; відчуває, що сама вона — невід'ємна частка світового буття. З іншого боку — і світ для неї стає ніби живим продовженням себе (А.А. Мелик-Пашаєв).
Таким чином, установлення внутрішнього споріднення в безкорисливому Суб'єктно-об'єктному зв'язку й емоційне переживання неминущої цінності цієї спорідненості зумовлюють специфікацію естетичного ставлення й забезпечують його гармонійний характер.
Підсумовуючи все вищесказане, можна сформулювати робоче визначення естетичного ставлення, що розкриває його природу, специфіку й структуру в цілому. Таким чином, естетичне ставлення розглядається як соціально-духовний взаємозв'язок особистості зі світом, що проявляють в самоствердженні (самопізнанні, самовираженні, самореалізації) за допомогою гуманістично орієнтованого відчування, пізнання, оцінювання й творення естетичної дійсності.
Становлення естетичного ставлення в дошкільників відбувається на основі практичного інтересу в розвиваючій діяльності. Катарсичний ефект реалізується в активній участі, а не в споглядальному співпереживанні. Основу естетичної активності при цьому становить «складна діяльність вчування», коли із пропонованих зовнішніх вражень той, хто сприймає, «шляхом вторинного творчого синтезу» сам будує та створює естетичний об'єкт.
Освіта в умовах сучасного динамічного суспільства вимагає постійної творчої активності всіх учасників педагогічного процесу. Особливо зростає значення творчої ініціативи педагогів у пошуку нової стратегії і тактики демократизації і гуманізації педагогічної діяльності. Тому винятково важливим пріоритетом у системі сучасної освіти виступає інноваційно-освітня діяльність. Її предметом, як сказано в "Положенні про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності", є розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій, якими є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи. їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності, за масштабом інноваційна освітня діяльність може здійснюватись на всеукраїнському, регіональному рівнях та в умовах окремого освітнього закладу.
Мотиви, що спонукають педагогів до інноваційної освітньої діяльності, можуть бути різноплановими: суб'єктивними - незадоволення існуючою практикою навчання і виховання, стандартними, одноманітними методиками, творча інтуїція, натхнення як наслідок постійного аналізу власної і чужої практики, роздумів і пошуків нового; об'єктивними - залучення педагогів до інноваційної освітньої діяльності через систему управління освітою (участь у наукових семінарах, стажування, методичні об'єднання, курси підвищення кваліфікації, науково-практичні конференції, дискусії, ділові ігри тощо). Операційна частина розробки інновацій у системі освіти передбачає їх опис, перевірку продуктивності та можливостей застосування шляхом постановки педагогічного експерименту. За даними досліджень, інноваційні процеси є основним засобом розвитку систем управління, вони передбачають створення банку інновацій (передових педагогічних ідей) у формі картотеки нововведень. Опис нововведення передбачає: 1) формулювання проблеми, що спонукає необхідність упровадження інновації; 2) мета інновацій; 3) завдання інноваційного пошуку; 4) прогнозований результат нововведення, визначення параметрів, за якими буде оцінюватись ефективність нововведення; 5) класифікація інновації, галузь її застосування (управління, дидактика, конкретна методика, психологія тощо).
Експериментальна перевірка продуктивності інновації, її змісту, методів, прийомів, форм організації освітньо-виховної роботи дає змогу встановити причинні зв'язки між інноваційними педагогічними впливами та їх результатами (нова якість знань, більш високий рівень розвитку здібностей, якостей особистості).
Інноваційний педагогічний експеримент - метод дослідницько-педагогічної діяльності, який передбачає істотні зміни у змісті, формах і методах роботи з метою підвищення їх ефективності [1, с. 250]. Як і науковий експеримент, він включає такі складові дослідження: об'єкт і предмет, мету, завдання і гіпотезу, методи й етапи дослідницької діяльності, за метою інноваційний педагогічний експеримент може бути: констатувальним, коли відстежується стан педагогічного явища; уточнювальним, що дає підстави для коригування гіпотези нововведення; формувальним, як спосіб здобуття інноваційної освіти; контрольним - для перевірки ефективності інновацій.
Пропедевтично інтерес, бажання і здатність займатись інноваційно-пошуковою діяльністю важливо формувати як провідну професійну якість педагога дошкільного навчального закладу ще в умовах навчання у ВНЗ (Л.Кузьміна, Л.Лещенко, Л.Лезіна, Г.Підкурганна та ін.).
За метою інноваційна освітня діяльність педагога в галузі методики образотворчого мистецтва спрямована на отримання більш високих досягнень у загальному і художньому розвитку особистості дитини, опанування та впровадження нових засобів створення художнього образу у візуальних видах мистецької діяльності, розробку оригінальних педагогічних технологій методичного супроводження творчого процесу, відкриття нововведень, що ведуть до прогресивних перетворень у галузі педагогічної практики художньо-естетичного виховання дітей засобами образотворчого мистецтва. Заняття з образотворчого мистецтва є особливою галуззю дошкільної освіти, де нестандартні, інноваційні підходи, індивідуальні пошуки технологій художнього втілення образів є постійним конструктивним елементом творчої діяльності педагога. У змісті означеної методики простежуються два взаємопов'язані напрямки інноваційних пошуків: один-по лінії відкриття нестандартних, доступних для дітей виражальних засобів створення образів у різних видах образотворчої діяльності, інший - пошуки оригінальної методики роботи над реалізацією творчих задумів дітей.
На початковому етапі роботи над проблемою ефективними методами наукових пошуків були дискусії з приводу застосування традиційних і нетрадиційних технік малювання та спостереження новаторської практики в дошкільних навчальних закладах. Дискусія на тему "Чим пояснити інтерес сучасної практики до використання нетрадиційних технік малювання?" виявилась досить продуктивною для пізнання ситуації, що склалась у практиці сучасного дошкілля. Ось коло питань, навколо яких розгорнулася боротьба думок: 1) Що розуміється в образотворчому мистецтві під технікою зображення? 2) Чому одні техніки малювання називають традиційними, а інші – нетрадиційними? 3) Чим пояснити зниження інтересу практиків до традиційних технік малювання? 4) Які аргументи можна висловити на користь застосування нетрадиційних технік малювання? 5) Які ви бачите проблеми в застосуванні нетрадиційних технік малювання в роботі з дітьми? (аналіз передового педагогічного досвіду на основі публікацій у періодиці і спостережень за практикою організаторів образотворчої діяльності в дошкільних навчальних закладах).
Унаслідок дискусій формується розуміння, що техніка малювання включає широке коло питань: набуття спеціальних навичок, способів і прийомів, за допомогою яких виконується художній твір, це безпосередній результат роботи художника зі спеціальними матеріалами та інструментами, способи їх використання для мети зображення і художнього вираження. У поняття техніки включається розвиток ока і руки, їх узгоджена діяльність. Особливого значення надається вмілому, правильному зображенню контура, форми, кольору предметів. Сюди включається також техніка ліній, заштриховування, заливки, накладання більш посилених тонів, певна манера малюнка і письма, спосіб використання тих чи інших матеріалів (паперу, олівця, вугілля, пастелі, олійної фарби, акварелі, гуаші, темпери та інші) у співвідношенні з їх якостями і зображувальними властивостями.
За традиційні техніки приймають ті, які вже виправдали себе в процесі навчання і введені до змісту сучасних програм. Нетрадиційні - це нові техніки, досить відомі, але які ще не знайшли широкого застосування, хоч вони можуть бути досить ефективними для зображення певних тем, для розвитку дитячої творчості. На противагу традиційності, не традиційність дає можливість відійти від стереотипів, надати дитині максимальну свободу в її образотворенні. Нетрадиційні техніки досить прості в технічному плані, діти легко їх засвоюють і отримують задоволення від результатів. Вони також дають дітям унікальні можливості для експериментування, пошуків образів, сміливих втілень на папері незвичайних фантазій, вражень, думок.
На заняттях з малювання, побудованих на основі інноваційних підходів до технік зображення, я переконуюсь, що окремі нетрадиційні техніки створюють особливі виражальні можливості для зображення певних тем або образів. Так, у процесі малювання ялинки технікою "набивання" трикутного контуру клейовим пензлем, вмоченим в зелену фарбу, і подальшим декоруванням її кольоровим клеєм із блискучками навіть діти молодшої і середньої груп здатні створювати досить виразні образи.
Висновок: нетрадиційні техніки малювання відкривають широкі можливості для розвитку уяви і творчих здібностей дітей, вони описані в мистецькій і методичній літературі, але недостатньо дослідженими є зміст малюнків, що можна виконувати кожною конкретною технікою, і методика застосування технік у малюванні дітей різних вікових груп. . На підставі знань теорії і практики нами була сформульована гіпотеза інноваційного пошуку, ефективний розвиток творчих здібностей дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками можливий за таких умов: усвідомлення дітьми художньо-естетичної основи нетрадиційних технік малювання, розуміння їх естетично-прикладного значення, доцільності використання в зображенні певних тем; порівняльного використання в практиці традиційного і нетрадиційного способів малювання для формування самопереконань дітей.
Малювання творчих тем нетрадиційними техніками вимагало суттєвих змін у методиці роботи з дітьми. У ній вдало поєднувались творчі завдання різної складності, технічні хвилинки, ігри та вправи художнього змісту, художнє експериментування. Від заняття до заняття діти здобували унікальний досвід творчої самореалізації , вони досліджували, фантазували, поєднували знайомі елементи в нові комбінування, почували себе до певної міри чаклунами та творцями.
Мною були виявлені певні позитивні зміни в художньо-творчому розвитку дітей під впливом застосування нетрадиційних технік малювання і методів активізації їх особистих творчих зусиль. Якщо на початкових заняттях ми спостерігали розгубленість і безпомічну метушню в діяльності дітей, то в подальшому - більш самостійні, впевнені й активні художньо-пошукові дії. Вони щиро раділи з приводу своїх знахідок і відкриттів, розповідали про них один одному і вихователям.
Більш активною і продуктивною стала асоціативна уява дітей, оскільки застосовувані нами техніки малювання переважно базувались на домальовуванні нанесених, розмитих, розбризканих, роздмуханих плям різної форми, величини, кольору, конфігурацій, унаслідок чого і створювались нові образи в малюнках. У намальованому нетрадиційними способами діти навчились вичленовувати і бачити предмети й об'єкти навколишнього світу. Вони практично засвоїли прийоми деталізації й акцентування в малюнку як способи вичленовування образів з початкового абстрактного зображення. До творчих здобутків також можна віднести урізноманітнення індивідуальних задумів малюнків як крок до подолання їх одноманітності і шаблонності.
Малювання нетрадиційними техніками є дуже цікавим і доступним для дітей видом діяльності, за допомогою якого можна створювати предметні, сюжетні і декоративні зображення. Це малювання приваблює їх більш легкими способами виконання, якісними результатами, свободою дій, швидкими темпами роботи. Щоб творчість дітей була більш продуктивною і цікавою, приносила їм багато задоволення, педагоги мають створювати радісну, спокійну атмосферу самодіяльності, яка сприятиме проявам дитячої свободи і розкутості в малюванні.
Сьогодні, коли головною метою дошкільної освіти є формування у дитини основ світогляду, ціннісного ставлення до навколишнього світу й свого власного «Я» та здатності до елементарного самовизначен¬ня, певного переосмислення потребують зміст і тех¬нологія навчання зображувальної діяльності.
Заняття із зображувальної діяльності роз¬глядаємо як форму спілкування педагога з діть¬ми. Вони здебільшого проводяться з підгрупою вихованців і бувають теоретичними, практичними, творчими. Головну увагу при цьому приділяють опра¬цюванню з дітьми малюнка для досягнення його образно-естетичної виразності.
Технології спілкування визначаються і створю¬ються, зважаючи на інтереси і потреби дітей. Адже в дошкільному віці провідними є потреби: у спілкуванні (інтелектуально-розвивальне спілкування з педаго¬гом), діяльності (дії з зображувальними матеріалами), визнанні (самовираження, самореалізація, само¬ствердження). Наші дослідження свідчать; у цьому віці переважає поверховий, суто емоційний інтерес, здебільшого нестійкий. Хоча не можна заперечува¬ти і наявності пізнавально-когнітивного та художньо-інтелектуального рівнів інтересу. Це зобов'язує більше уваги приділяти змісту спілкування. У традиційних ме¬тодиках навчання зображувальної Діяльності інтерес підтримують доволі часто штучно. Йдеться про різноманітні «сюрпризні моменти», ігрові прийоми, на¬приклад, уведення ігрових персонажів, що іноді зава¬жають дітям зосередитися на створенні образу. Наш досвід та експерименти доводять,, що діти, особливо старшого віку, потребують серйознішого спілкування, їм подобаються «філософські» бесіди, спільні з педа¬гогом роздуми, відкриття, подорожі, спостереження, обговорення.
У моїй роботі пріоритетним було індивідуальне спілкування. Професійність сучасного педаго¬га полягає в умінні бачити, відчувати й розуміти на фронтальних заняттях кожну окрему дитину. Проілюструємо це простим прикладом. Звернення на кшталт «Сашко, мені цікаво дізнатися твою думку з такого приводу...» має переважати над традиційним «Діти, що ви думаєте про..?». Доцільно визнати, зрештою, за кожною дитиною право відтворювати в образотворчій діяльності світ таким, яким вона його бачить, відчуває та сприймає. Додам до цього, що серед дітей бувають «реалісти» та «абстракціоністи». Отже, не поспішайте записувати до розряду невда¬лих малюнки, побудовані лише на грі кольорових плям і мазків. Радимо в цьому разі поспілкуватися з маленьким художником, виявивши справжній інтерес до його малюнка. Наприклад: «Мені подобається гра кольорів у твоєму малюнку, але чи не допоможеш ти мені зрозуміти, що ти намалював?».
Не завжди потрібно демонструвати дітям, якого кінцевого результату вони мають досягти в малюванні чи іншому виді образотворчої діяльності. Тим паче не варто розкривати процесу його до¬сягнення, бо, на нашу думку, це призводить до стереотипності зображень.
Слова педагога «А тепер я покажу вам, як треба малювати пташку» вважаємо недоречними в особистісно-розвивальних технологіях спілкування, адже кожна дитина бачить та уявляє пташку по-своєму. А головне завдання педагога — створити умови для того, щоб діти самі намалювали або виліпили її з пластиліну, глини, воску, тіста.
Пам'ятаймо: зображувальна діяльність почи¬нається із ситуації вибору (ідеї, матеріалу, вира¬жальних засобів). Освітні технології особистісно-розвивальної педагогічної моделі спрямовані на розвиток у дитини здатності формулювати ідеї та радіти, коли вони реалізовані. За таких умов ця діяльність стає підмурівком на якому формується позитивна «Я-концепція» дитини. Емоційно сприймаючи приро¬ду, її явища, об'єкти, діти часто-густо намагаються відтворити це все в малюнках. Щоб їхні малюнки не були однотипними та маловиразними, намагаємося використовувати в роботі такі особистісно-розвивальні технології, що передбачають прямий взаємозв'язок між активним сприйманням краси природи та осмисленням дітьми особливостей і виразності художніх образів, утілених у пейзаж¬ному живопису.
Завдання дедалі ширшого залучення дитини до скарбів духовної культури може бути успішно розв'язане за умови, якщо цю роботу послідовно здійснювати, вже починаючи з раннього дитин¬ства, А отже, маємо вдосконалювати естетичне ви¬ховання дітей у дошкільних закладах, підвищувати ефективність ознайомлення юних із живописом, му¬зикою, фольклором, літературою, активізувати дитячу творчість у різних видах художньої діяльності.
Важливий шлях, який допомагає виконувати це завдання, — взаємозв'язок зображувальної діяльності, в дитячому садку з іншими засоба¬ми естетичного розвитку дітей, зокрема, з музи¬кою, природою, сюжетно-рольовою грою та іграми-драматизаціями.
Не володіючи достатньою мірою навичками читання, письма, усного мовлення, малі діти, як правило, віддають перевагу художнім засобам самовираження. Вони є для них водночас і засобами адаптації до зовнішнього світу, і засобами спілкування з довкіллям. Саме тому розвиток творчих здібностей дітей засобами образотворчого мистецтва є процесом природним та високоефективним. Залучаючи малюків до художньо-практичної діяльності, педагог реалізує не тільки завдання художнього виховання, а й більш глобальні — розвиває інтелектуально-творчий потенціал дітей.
Специфіка мистецької діяльності дошкільника полягає в обмеженості її технологічного аспекту, з одного боку, в поєднанні з буянням дитячої фантазії, нескінченним рядом художніх образів, з другого. Самобутність останніх визначає мистецьку цінність духовних і рукотвор¬них витворів дошкільнят, становить суть дитячої творчості.
Дошкільники ефективніше оволодіва¬тимуть мистецтвом створення художньо¬го образу, якщо педагог інтегруватиме різні види образотворчої діяльності. Поступово діти навчаться самостійно комбінувати різні способи зображення і матеріали, відчують смак до такої робо¬ти. Цьому сприятиме дизайн — діяль¬ність, художнє рукоділля, різного роду конструювання, моделювання.
Отже, головне — не технічні уміння, а базис особистісної культури дошкіль¬ника, закладений образотворчим мисте¬цтвом як одним із впливовіших на свідомість і поведінку.
Особливу роль у становленні образо¬творчої діяльності відіграє розвиток у дошкільників художнього сприймання при ознайомленні з творами живопису,, графіки, скульптури, декоративно-при¬кладного мистецтва.
Особливу роль в особистісному ста¬новленні дошкільника відіграє надання йому права вибору матеріалів, місця роботи, сюжету тощо, можливість проявити творчість, спертися на власний досвід.
Розвитку сприйнятливості як властивості особистості дитини сприятимуть вправи з використанням в образотворчій діяльності широкої гами кольорів та їхніх відтінків, контрастних і пастельних кольорів, експериментування на палітрі, а в аплікації — паперу різних відтінків. Доцільно пропонувати дошкільникам завдання «етюдного» характеру, які допомагають передавати різні ракурси об'єктів, а також знаходити оригінальні рішення. Ознайомлення з предметами декоративно-прикладного мистецтва сприяє формуванню в дітей «почуття декоративності», уміння «читати» візерунки, збагаченню асоціативних зв'язків (порівнянню образів з реальними предметами, об'єктами).
Одне з основних завдань сучасної педагогіки — це стимулювання дитячої творчості, що відображено в основних документах: «Законі України про дошкільну освіту» та «Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті». Щоб зрозуміти розвиток творчості дитини, необхідно знати особливості творчої діяльності дорослої людини. По-перше — це визначення поняття «творчість»; по-друге — розуміння механізмів його виникнення; і, останнє — це оволодіння вмінням керувати цими механізмами.
Чи вірне ствердження психолога В.С. Кузіна, що «Творчість — це діяльність, внаслідок якої людина створює оригінальні твори...» за відношенням до дитячої образотворчої діяльності, чи є вона творчою? У своїй методиці керівництва дитячою образотворчою діяльністю російський педагог Г.Г. Григорьєва дає визначення: «Дитяча образотворча діяльність за своїми об'єктивними можливостями носить творчий характер. Дитина не відкриває нічого нового для себе. Тому відповідно до діяльності дитини потрібно використовувати термін «творчість», обмежуючи його словом «дитяча»...
Процесу творчості передує довгий період накопичення уявлень про навколишній світ. Отже, навколишній світ і діяльність людини визначає емоційно-інтелектуальний досвід художника, який і служить джерелом ідей і художніх задумів.

ЛІТЕРАТУРА
1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі». – К: вид «Світич», 2008
2. Дичківська І. М. "Інноваційні педагогічні технології" К: Академвидав. 2004. – 352с.
3.Дубогай О.Д. "Оздоровлення дошколят або канікули влітку"-Запоріжжя, ТОВ"ЛІПС" ЛТД, 2005, 228с.
4.Демчук М. Нетрадиційні техніки. Палітра педагога. – 2003. – 22-23с.
5.Програма " Дитина в дошкільні роки" Запоріжжя, ТОВ "ЛІПС" ЛТД
6.Програма " Кольорові долоньки" – Х.: вид. «Ранок», 2007.
7.Підкурганна Г. О. Художньо-педагогічна підготовка фахівців дошкільного виховання в педагогічному університеті ( Системний підхід), 1998-277 с.
8.Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності. Дошкільне виховання – 2002-№3-с.24-28.
9.Попова О.В.Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні у ХХ столітті. - Харків,2001.
10.Шульга Л.М. Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку на заняттях з малювання; конспекти лекцій і занять.(за матеріалами власного досвіду) К: ІСДО, 1995. – 236с.
11. Ященко А. Чарівний малюнок. Джміль – 1997-№1-с.18.