http://do-zoippo.ucoz.ua/ Fri, 20 Mar 2015 22:12:18 GMT uCoz Web-Service Шановні гості, дорогі батьки, моя класна родина! Рада на нашому сімейному святі. Сьогодні ми з вами зібралися у теплому родинному колі, щоб відпочити, а не забуваймо, що ми в стінах школи, тому сьогодні ми дещо цікаве дізнаємося. <br /><br /> В семейном кругу мы с вами растем, <br /> Основа основ – родительский дом. <br /> В семейном кругу все корни твои, <br /> И в жизнь ты выходишь из семьи. <br /> В семейном кругу мы жизнь создаем, <br /> Основа основ – родительский дом. <br /><br /> Яке гарне слово – сім»я! Як воно гріє душу. Воно нагадує нам про ласкавий голос мами, про серйозність батька, про ніжність очей наших бабусь, задумливість та терпіння мужніх дідусів. В сім»ї всі наші діти бажані. Тут нарекли вас, діти, ім»ям. Ви схожі з вашими рідними обличчям, голосом, поглядом, норовом, характером. У кожної сім»ї свої спільні захоплення, хоббі. <br /><br /> Хорошо мы живем или плохо живем, <br /> Есть одно, что всегда и ласкает, и греет. <br /> И конечно же это – родительский дом: <br... Шановні гості, дорогі батьки, моя класна родина! Рада на нашому сімейному святі. Сьогодні ми з вами зібралися у теплому родинному колі, щоб відпочити, а не забуваймо, що ми в стінах школи, тому сьогодні ми дещо цікаве дізнаємося. <br /><br /> В семейном кругу мы с вами растем, <br /> Основа основ – родительский дом. <br /> В семейном кругу все корни твои, <br /> И в жизнь ты выходишь из семьи. <br /> В семейном кругу мы жизнь создаем, <br /> Основа основ – родительский дом. <br /><br /> Яке гарне слово – сім»я! Як воно гріє душу. Воно нагадує нам про ласкавий голос мами, про серйозність батька, про ніжність очей наших бабусь, задумливість та терпіння мужніх дідусів. В сім»ї всі наші діти бажані. Тут нарекли вас, діти, ім»ям. Ви схожі з вашими рідними обличчям, голосом, поглядом, норовом, характером. У кожної сім»ї свої спільні захоплення, хоббі. <br /><br /> Хорошо мы живем или плохо живем, <br /> Есть одно, что всегда и ласкает, и греет. <br /> И конечно же это – родительский дом: <br /> Ничего нет милей, ничего нет родней. <br /><br /> Песня «Ветер с моря дул» <br /><br /> Этот день семьи, этот день семьи <br /> Будем отмечать, будем отмечать <br /> И родителей 2р <br /> Будем поздравлять 2р <br /> Мы сейчас споем 2р <br /> Поздравление 2р <br /> Мы всех любим вас 2р <br /> Без сомнения 2р <br /> Мы желаем всем 2р <br /> Вам терпения 2р <br /> Ведь мы часть семьи 2р <br /> Продолжение 2р <br /> Времена пройдут 2р <br /> Годы пролетят 2р <br /> Сохраним же мы 2р <br /> Ваш любимый взгляд 2р <br /> Будем вас любить 2р <br /> И благодарить 2р <br /> За тепло души 2р <br /> К детям доброты 2р. <br /><br /> Поважати батьків - це означає: в дитинстві – їх слухатися. В юності – з ними радитися, в зрілому віці – про них піклуватися. Якщо ця істина виконується, то можна сказати, що ніжне насіння було засіяно не дарма. Ніжні квіти дали щедрі плоди. Буває, що по людині судять про всю родину. Потрібно, діти, дорожити доброю молвою про свою родину. <br /><br /> Любили тебя без особых причин: <br /> За то, что ты внук, за то, что ты сын, <br /> За то, что малыш, за то, что растешь, <br /> За то, что на маму и папу похож, <br /> И эта любовь до конца твоих дней <br /> Останется тайной опорой твоей. <br /><br /> Там, где дружная семья, <br /> От счастья кружится голова! <br /> Там где дружная семья, <br /> Лица светятся улыбкой, <br /> Словно звездочки горят! <br /> Там где дружная семья <br /> Спорятся отлично все дела. <br /> Там, где дружная семья <br /> Удач тропинка пролегла. <br /><br /> Волшебный символ жизни – семья, <br /> В нем капелька Родины, в нем – я! <br /> В нем мама, папа, бабушка, сестра, <br /> В нем мой любимый дедушка, <br /> Маленький квадратик двора. <br /> В нем солнце, и березка, и дом, <br /> В нем все тепло смеется кругом. <br /><br /> И в этот праздник счастья всех нас <br /> Мы поздравляем прямо сейчас, <br /> Пусть крепкой будет наша семья – <br /> Иначе и жить на свете нельзя! <br /><br /> Дружба, мир і спокій у сім»ї всього найдорожче. Як кажуть у народі, не потрібен і клад, коли у сім»ї лад. Пропоную вам переглянути постановку у виконанні наших учнів « Мир в семье всего дороже» <br /><br /> Автор: <br /> Жили-были дед да баба. <br /> Жили не тужили. <br /> Сухарь чаем запивали <br /> Один раз в месяц колбасу жевали. <br /> И все ладно бы, да курочка невеличка <br /> Взяла и снесла яичко. <br /> Яичко непростое, яичко золотое. <br /> А теперь по нашим ценам <br /> Оно и вовсе бесценно. <br /> На семейный на совет <br /> Собрал внучку с бабкой дед. <br /><br /> Дед: <br /> Так и так. Такое дело: <br /> Что с яичком будем делать? <br /> Может скушать иль продать? <br /> Иль на доллары сменять? <br /> Может, чтоб упали стены <br /> Цент музыкальный купим современный? <br /> Бабка: <br /> Что ты, дед, побойся бога! <br /> Музыка не стоит много! <br /> Лучше купим телевизор, <br /> Пылесос или транзистор <br /> Иль возьмем телегу мыла, <br /> Чтобы в доме чисто было! <br /><br /> Автор: <br /> Начался тут сыр да бор <br /> И житейский шумный спор <br /> Начался такой скандал – <br /> Парламент такого не видал! <br /> Только курочка молчит, <br /> Около стола стоит. <br /><br /> Курочка: <br /> Ну, никак не ожидала <br /> Стать причиною скандала. <br /> Чтобы это прекратить, надо мне яйцо разбить. <br /><br /> Автор: <br /> Подошла она тихонько <br /> И, крылом взмахнув легонько, <br /> Яичко на пол уронила, <br /> Вдребезги его разбила! <br /> Плачет бабка. <br /><br /> Бабака: <br /> Что наделала ты, Ряба? <br /><br /> Автор: <br /> Дед не плакал, как ни странно, <br /> Вывернул с дырой карманы. <br /><br /> Дед: <br /> Нету денег, ну и что же?! <br /> Мир в семье всего дороже. <br /><br /> Пісня « Крутится вертится шар голубой» <br /><br /> Крутится, вертится шарик земной, <br /> Годы как птица летят чередой. <br /> Мы так рады, что вы к нам пришли, <br /> А мы вам в подарок шары принесли. <br /> В красных шарах выраженье любви, <br /> Мы их с собою сейчас принесли. <br /> Дружбы, любви это пламенный знак, <br /> Мы принесли его в наших сердцах. <br /> В синих шарах – голубые мечты, <br /> Чтобы мечтали по-прежнему вы. <br /> Чтобы сбывались мечты все у вас – <br /> Этого мы вам желаем сейчас. <br /> В шаре зеленом надежда живет <br /> В то, что счастливым окажется год, <br /> В то, что на свете не будет войны, <br /> Будут леса зелены и чисты. <br /> Черный же шар мы с собой не несли <br /> Не потому, что его не нашли, <br /> А потому, что в сердцах у детей <br /> Лишь пожелания солнечных дней! <br /><br /> Сім»я – як це добре. А ще краще, якщо в ній любов, мир, злагода, взаєморозуміння. Але нашим дітям важче ніж вам, тому що вдень вони живуть в іншій сім»ї – шкільній. Усі ми живемо однією дружною шкільною сім»єю. А ось яка вона, ми зараз дізнаємося. <br /><br /> Сценки зі шкільного життя <br /><br /> Пусть ни горе, ни беда над семьей не будут властны, <br /> Рядом пусть идут всегда доброта, здоровье, счастье! <br /> Терпения в воспитании нашем вам предстоит еще набраться, <br /> Чтоб выросли мы людьми достойными – придется постараться! <br /><br /> Шановні, як добре в нашому теплому родинному колі! Але ж ми з вами у кабінеті історії! Тому відкриймо для себе таємницю сивої давнини, а з чим вона пов»язана, дізнаєтесь, відгадавши загадку: <br /><br /> П»ють його всі залюбки, і дорослі, і дітки. <br /> Цей напій вгамує спрагу, а ось взимку – це відрада! <br /> В люту холоднечу він завжди доречний! <br /> З цукром, з теплим молоком та з духмяним пирогом. ( Чай) <br /><br /> Сьогодні чай називають напоєм №1. Складно уявити сьогодення без ароматної чашечки чаю. Його п»ють у будь-якому куточку Землі. Він має лікувальні властивості, допомагає уникнути багатьох хвороб. Чай – це прекрасний корисний напій, який тамує спрагу, знімає втому, додає бадьорості, підіймає настрій. Для багатьох народів він такий же незамінний і необхідний, як і хліб. <br /><br /> Лунає китайська музика. На сцені імператор та слуги. <br /><br /> Слуги: <br /> Це в Китаї було в давнину, цілих 5 тисяч років тому. <br /> Імператор Китаю сидів і від спеки під деревом млів. <br /><br /> Імператор: <br /> Вай,вай,вай,вай – хоч бери і помирай! <br /> Вай,вай,вай,вай! <br /><br /> Слуги: <br /> Не вмирай,не вмирай, не вмирай! <br /> Він за звичаєм пив кип»яток, <br /> Раптом впав у горнятко листок. <br /> І змінився і колір, і смак <br /> І ожив імператор отак. <br /><br /> Імператор: <br /> Вай,вай,вай,вай – цей напій ніби сон, ніби рай! <br /> Вай,вай,вай,вай! Народився отак перший чай! <br /> Слуги: <br /> З того часу пройшло стільки літ, <br /> А той чай уже п»є цілий світ. <br /> Пам»ятай, пам»ятай, пам»ятай, <br /> Що його батьківщина – Китай! <br /><br /> У Китаї чай розцінювався як напій священний та лікувальний, про свідчать старокитайські легенди. По одній із них відкрив чай славний імператор Шен Нуну, який після тяжкої виснажливої дороги присів відпочити та напитись води, саме у цю воду випадково потрапили кілька чайних листочків. Випивши цю воду, імператор відчув прилив бадьорості і сил. Довгий час вживав цей напій імператор, як ліки від усіх хвороб. <br /><br /> Китайський чай – це вічнозелений кущ висотою 2-3 метри, з дрібними листочками, а індійський чай – це дерево заввишки 15 метрів з великим листям. Чайний кущ може рости на бідних, кам»янистих грунтах. Він виносить тропічну спеку і морози до мінус 25. <br /><br /> Чай – рослина довговічна, живе і плодоносить 100 і більше років. Вік життя чаю дорівнює приблизно життю одного покоління. <br /><br /> Є чотири основних види чаю: зелений, чорний, червоний та білий чай. Всі види чаю виробляються з одного чайного листа. Для створення певного сорту чаю велике значення мають вид рослини та спосіб оброблення чайного листя після збирання. <br /><br /> Чай вирощують у 33 країнах світу на плантаціях, які займають понад 1млн. гектарів землі. За рік у світі збирають 1 млн. тон чаю. Найбільше чаю виробляє Індія – 1 місце, 2 місце посідає Китай, 3 місце – Шрі-Ланка. Саджають чай у Грузії, Азербайджані, Казахстані, Краснодарському краї Росії. <br /><br /> Перше чаювання в Росії відбулося в 1638 році. З того часу на уральських заводах почалося масове виробництво самоварів. А потім їх почали виробляти у Тулі. Там нараховувалося понад 80 самоварних фабрик. Самовари дуже любили на Русі, йому присвячували вірші. <br /><br /> Самовар пыхтит, искрится, <br /> Щедрый, круглый, золотой. <br /> Озаряет наши лица <br /> Он своею добротой. <br /> Лучше доктора любого <br /> Лечит скуку и тоску <br /> Чашка вкусного, крутого, <br /> Самоварного чайку! <br /> Посидеть за самоваром <br /> Рады мы наверняка, <br /> Ярким солнечным пожаром <br /> У него горят бока. <br /> Самовар гудит, шумит, <br /> Только с виду он сердит. <br /> К потолку пускает пар, <br /> Наш красавец – самовар. <br /><br /> Конкурс прислів»їв про чай: <br /> - Выпей чайку, забудеш тоску <br /> - Чай пить, не дрова рубить <br /> - Чай пьешь, до ста лет проживешь <br /> - За чаем не скучаем <br /> - чай пить – долго жить <br /><br /> Ми, українці теж дуже полюбляємо чаювання. Ми вважаємо, що чаювання підтримує кохання і дружбу між членами родини, зміцнює дружні та сімейні стосунки, а самовар, що кипить, створює атмосферу благополуччя, комфорту та щастя. У нас в Україні з давніх-давен заварюють як чай цілющі трави – м»яту, мелісу, липу, чайну розу, малину, чорниці, шипшину, калину тощо. У кожного народу свої смаки: <br /> • Тібетський чай – міцний чай з топленим маслом та сіллю <br /> • Калмики та киргизи кладуть в чай масло <br /> • Монголи додають молоко, борошно і сіль <br /> • В арабських країнах чай заварюють із м»ятою та кладуть лід <br /> • А еталоном заварювання чаю – є англійці <br /><br /> Англієць: ( привітання англійською) <br /> Чаювання – це традиція англійської родини. Наш спосіб приготування чаю вважається прикладом правильного вживання цього стародавнього напою. Традиційно ми вживаємо чай з молоком або вершками. Причому вершки або молоко ми ллємо в чай, а не навпаки. Інакше напій вважатиметься зіпсованим. Пересічний англієць випиває в день не менше 6 чашок чаю.Вранішній чай п»ють близько 6 години ранку, інколи прямо у ліжку. Потім чай подають близько 8 години ранку, під час першого легкого сніданку. Його так і називають – інгліш брекфест – англійський сніданок. Це чай зі скрученого листя – «броукен», що дає відмінний настій, що бадьорить, здатний збудити навіть дуже сонну людину. Десь об 11 або 12, настає час ланчу – щільнішого сніданку, який не обходиться без чаю. Четвертий раз ми п»ємо чай вже в середині робочого дня, роблячи невилику перерву, яка так і називається - брейк ті. Щоб не відбувалося, в 5 годин вечора, в знаменитий файв о клок, мільйони британців від скромного службовця до самої Королеки п»ють чай - Інгліш афтенун – англійський полудень, щедро присмачуючи його молоком або вершками. Ми не п»ємо чай з лимоном, це у нас не прийнято. Ми називаємо такий чай – російським. Пробачте, але час пити чай! ( прощаються) <br /><br /> Чайничок: <br /> Добрий день вам, любі друзі! <br /> Ой, втомився я щось дуже. <br /> Треба трішки почекати, <br /> Чаєм всіх почастувати. <br /> Віннапій цілющий, гарний, <br /> Чудодійний, популярний. <br /> Угамує спрагу враз <br /> Збадьорить і вас, і нас. <br /> Кажуть, в нім є речовини, <br /> Звуться танін і кофеїн. <br /> Кофеїн знімає втому <br /> Зміцнить нерви вам удома <br /> І білки у ньому є – <br /> Втілі радість настає <br /> А тепер я за звичаєм <br /> Пригощу усіх вас чаєм! https://do-zoippo.ucoz.ua/news/vikhovna_godina_svjato_chaju/2015-03-21-30 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/vikhovna_godina_svjato_chaju/2015-03-21-30 Fri, 20 Mar 2015 22:12:18 GMT СВЯТО УРОЖАЮ <br /><br /> Вчитель: Осінь! Вслухайтесь в це слово. Повторіть його ще й ще. Осінь – це ніби то риска, яка проходить між вами та природою. <br /> Цього осіннього дня наша велика класна родина зібралася на своє чергове засідання. І сьогодні воно присвячене осені, осінньому святу урожаю. <br /><br /> У школу, в клас, на наше свято <br /> Прийшло до нас гостей багато <br /> Ми урожайну заспіваєм <br /> Батьків і друзів привітаєм. <br /><br /> Вчитель: У Осені три сини. <br /> Старший син – Вересень. Він самий привітний, часто у гості кликає. Носить він руду шапку та багряними нарядами усіх обдаровує. <br /> Жовтень... Цей зовсім не такий, все більше полюбляє самотність. З дерев листячко зриває, першими приморозками тпашок у далеку путь підганяє. Іноді, не зрозуміло, чи то він стогне за ними, чи то вітер балує. <br /> Листопад – місяць колючий, своєнравний, сумні пісні собі під ніс бурмоче. Ходить Листопад по землі та все думає, як землю від морозів та заметілей захистити, як ... СВЯТО УРОЖАЮ <br /><br /> Вчитель: Осінь! Вслухайтесь в це слово. Повторіть його ще й ще. Осінь – це ніби то риска, яка проходить між вами та природою. <br /> Цього осіннього дня наша велика класна родина зібралася на своє чергове засідання. І сьогодні воно присвячене осені, осінньому святу урожаю. <br /><br /> У школу, в клас, на наше свято <br /> Прийшло до нас гостей багато <br /> Ми урожайну заспіваєм <br /> Батьків і друзів привітаєм. <br /><br /> Вчитель: У Осені три сини. <br /> Старший син – Вересень. Він самий привітний, часто у гості кликає. Носить він руду шапку та багряними нарядами усіх обдаровує. <br /> Жовтень... Цей зовсім не такий, все більше полюбляє самотність. З дерев листячко зриває, першими приморозками тпашок у далеку путь підганяє. Іноді, не зрозуміло, чи то він стогне за ними, чи то вітер балує. <br /> Листопад – місяць колючий, своєнравний, сумні пісні собі під ніс бурмоче. Ходить Листопад по землі та все думає, як землю від морозів та заметілей захистити, як дерева від морозів зберегти та припорошити сніжком. Слідкує Листопад, щоб усі тварини шубки одягли. Озера та ручаї, річечки кригою ховає, снігом прикриває. <br /> Ось така наша Осінь - гарна, прекрасна господиня, а головне – який урожай збирає щороку!!! <br /><br /> Осінь: Добрий день, вам, славнії люди <br /> Творці небувалого світлого дня. <br /> Хай поле врожайнеє вам піснею буде, <br /> Брати-хлібороби, моя рідня. <br /> Від щедрої ниви – святої землиці <br /> Дозвольте в пошані усім поклониться!!! ( кланяється) <br /><br /> Урожай: я – поважний урожай <br /> Що годує цілий край <br /> Ждуть мене міста і села <br /> Бо я щедрий, і веселий. <br /> Я працюю цілі дні <br /> Щоб співав наш край в зерні <br /> Ждуть мене дорослі й діти <br /> Ждуть мене по-всьому світі <br /> Бачиш, навіть малюки <br /> Золотисті колоски <br /> Підбирають у стіжечки <br /> На зерно і пиріжечки. <br /><br /> Осінь: Усе прекрасне на землі <br /> Бере початок з колоска <br /> Що променіє на стеблі <br /> Немов душа трудівника. <br /><br /> Урожай: А чому це радість сяє в очах діточок малих? <br /><br /> Осінь: Бо сьогодні – день Врожаю, коровай гостює в них! <br /><br /> Учень: ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм <br /> Хай в світі буде більше в нас братів <br /> Хай в кожній хаті будуть короваї <br /> Щоб люд ніколи хліба не просив. <br /><br /> Учень: ми-хліба творці, вороги пітьми, <br /> І доки сонце живить наші мрії, <br /> На рідній ниві будемо людьми <br /> Ми-хліборобський рід – Івана і Марії. <br /><br /> Учень: з хлібом у нас зустрічають гостей <br /> Хліб на весіллях цвіте в короваї <br /> І кращих немає на світі вістей <br /> Ніж хліб уродився у рідному краї. <br /><br /> Учень: у хлібі тім, що ти щодня їси, <br /> Є аромат духмяного поля, <br /> Проміння сонця і кристали солі <br /> І крапельки прозорої роси. <br /><br /> ( Звучить пісня «Посівна веснянка» музика Л.Левітової, слова В.Кочевського) <br /><br /> Вчитель: давно так склалося в Україні, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і впевненість у завтрашньому дні. Хоч би де людина не трудилася – у місті чи селі, на суші чи на морі – всі ми голосом серця завжди поєднані з тим, хто годує країну, чия невмируща доля – літо й зиму в полях під відкритим небом. Їм, майстрам-хліборобам, клоняємося і в будні, і в свята, їхню любов до землі несемо в серцях. Адже хвала хлібові – це щоразу хвала людині-творцеві, хвала життю й самій природі, такій безмірній у своїх щедротах. З роду в рід народ наш виховує своїх дітей у пошані до хліба, прищеплюємо дітям поняття, що хліб – святий. Не годилося розкидатися хлібом, не годилося змітати зі столу крихти – це суперечило народній моралі, це було образливим для душі хлібороба. <br /><br /> (Звучить пісня «Ой, зелене жито зелене») <br /><br /> Учень: Чи знаєш ти, чим пахне хліб? <br /> Коли весною кілька діб <br /> Тиркоче трактор за рікою? <br /> Хліб пахне працею людською! <br /><br /> Учень: Чи знаєш ти, чим хліб запах, <br /> Коли жнивують у степах <br /> Твої батьки в гарячу пору? <br /> Він пахне щастям хлібозбору! <br /><br /> Учень: Чим пахне хліб, чи знаєш ти, <br /> Як поведуть твої брати <br /> Зерном наповнені машини? <br /> Хліб пахне соками земними! <br /><br /> Учень: Чи знаєш ти, чим хліб землі <br /> Пахтить на вашому столі? <br /> Весною, влітку і зимою? <br /> Хліб пахне радістю людською! <br /><br /> Учень: В народі хліб мов матір поважають <br /> Ця шана з плином часу не зника. <br /> І дорогих людей завжди стрічають <br /> З хлібиною в барвистих рушниках. <br /><br /> Учень: Так хай же щедро наливає соком <br /> І колоситься золотистий сніп! <br /> І хай же родить більше з кожним роком <br /> Його величність – годувальник-хліб! <br /><br /> (Розгадування кросворду «ХЛЕБУШКО») <br /> 1. Кто выращивает хлеб? (хлебороб) <br /> 2. булочное изделие небольшой массы (рогалик) <br /> 3. без соли, без хлеба – половина … (обеда) <br /> 4. А по имени меня зовут Илья Муромец, по отцу величают сын Иванович. Двор мне княжеский не нужен, не пиров держусь, я мужик неприхотливый, был бы хлеба кусок… Кто такой Илья Муромец? (Богатырь) <br /> 5. Посеешь в пору, соберешь зерна … (гору) <br /> 6. Хлебный злак (Пшеница) <br /> 7. Вырос в поле дом, полон дом зерном, стены позолочены, ставни заколочены (колос) <br /> 8. Без рук, без ног, а подпоясанный ( сноп) <br /><br /> Осінь: Батько Василя Сухомлинського, відомого українського педагога, писав: «Коли я підріс, моя мати передала запашну хлібину в чистій торбині, а поруч лежав батьків лист. Не забувай, сину, про хліб насущний, пам»ятай, хто ти і звідки вийшов, пам»ятай, як важко дістається хліб. Ніколи не забувай, що поки ти вчишся, хтось працює, добуваючи тобі хліб у поті чола». <br /><br /> Урожай: у давнину орали землю сохою, зерно висівали вручну, жали хліб серпом або косили косою, молотили ціпом, мололи борошно ручними жорнами. Випікали хліб у домашніх печах. Отже, щоб отримати шматок хліба, люди витрачали багато сил і часу. Хліб для бідної людини був дорогоцінним скарбом. Люди ставились до хліба, як до святого, й шанували кожну крихту. Колись хліб різали суворою товстою ниткою, щоб не кришився. Якщо крихти залишалися на столі, їх ретельно збирали та кидали в рот. Змести крихту додолу вважалося злочином. Народ має багато прислів»їв та приказок про хліб. Пропоную пограти у гру «Добери закінчення». <br /><br /> ( Граємо у гру. Прислів»я поділено на частини, перша у мене, а друга- у присутніх. Я починаю, а у кого продовження – читає його) <br /><br /> • Хліб – наш батько! <br /> • Хліб – усьому голова! <br /> • Поки є хліб та вода, все не біда <br /> • Без хліба нема обіда <br /> • Баловством хліба не добудеш <br /> • Земля годує людей, як мати дітей <br /> • Що посієш, те й пожнеш <br /> • Земля –тарілка: що покладеш, те й візьмеш <br /> • Хлеб на столе – и стол престол, хлеба ни куска – и стол – доска <br /> • Без соли, без хлеба – половина обеда <br /> • Без хлеба живот никогда не живет <br /> • Если хлеба ни куска, так и в тереме тоска <br /> • И пес перед хлебом смиряется <br /> • Не хлеб за брюхом ходит, а брюхо за хлебом <br /> • Хлеб да соль и обед пошел <br /> • Хлеб наш насущний – хоть черний, да вкусний <br /> • Хліб батюшка – вода матушка <br /> • Як у травні дощі надворі, то восени хліб у коморі <br /> • Найсмачніший хліб від свого мозоля <br /> • Паляниця – хлібові сестриця <br /> • Хочеш їсти калачі – не сиди на печі <br /> • Посієш вчасно- збереш рясно <br /> • Не той урожай, що в полі, а той, що у коморі <br /> • Травень холодний – рік хліборобний <br /> • Хліб і вода – козацька їда <br /> • Під глибоким снігом високий хліб росте <br /><br /> Вчитель: Справжню ціну хлібу знають хлібороби, ті, хто до землі найближче, хто живе турботами хлібної ниви, у кого в житті вміщується весь колосковий лан. <br /><br /> Учень: звання почесне хлібороб <br /> Це добре вам відомо <br /> Його дарунок за столом, <br /> У кожного з нас вдома. <br /><br /> Учень: і коровай, як сонце прохололе <br /> Займав почесне місце на столі <br /> А косарі виходили у поле, <br /> За хліб насущний кланялись землі. <br /><br /> Осінь: Святим словом «хлібороб» називають тих, хто пізнав ціну хліба, тих, хто зустрічає в полі весну, засіваючи землю зерном, щоби щедро родила наша нива, щоби багатшими ставали наші люди, щоб розквітала наша країна <br /><br /> Урожай: Зустрічаючи в полі росяні світанки під спів жайворів у піднебессі, п»яніючи від бентежного запаху дозріваючої пшениці, кожного дня, простуючи ранком назустріч сонцю, - хлібороб йде назутріч своєму щастю. <br /><br /> Осінь: Це завдяки його невтомним рукам стане ваговитий колос нашим хлібом насущним. І житимуть у ньому й сонце, що всміхалося весною, і дощі, що омивали колос улітку, й дихання матінки-землі, й безсонні ночі та невтомні дні без вихідних, і свята хліборобська любов до землі. <br /><br /> Учень: честь і слава хліборобам, що живуть в моїм селі <br /> Хлібороби хліб нам роблять, знають це старі й малі. <br /><br /> Учень: На руках у них буває пил, земля – та це дарма, <br /> Кожен скаже, кожен знає, кращих рук, як ці, - нема. <br /><br /> ( Звучить пісня «Люди добре працювали») <br /><br /> Вчитель: Будь-яке свято чи обряд не обходяться без хліба. Народжується дитина – ідуть з хлібом. Виряджають сина в далеку дорогу – мати замотує в рушник окраєць житнього хліба. Відзначають весілля з хлібом-сіллю та весільним короваєм. Гостей зустрічають із хлібом і сіллю. Проводжають в останню путь – із хлібом. Хліб – совість наша, хай буде в кожній хаті на столі, прикритий вишитим рушником та освячений молитвою нашою І ніколи не кажіть, що хліб черствий, недобрий. Хліб не буває таким. Бувають руки невмілі, які невдало випечуть його. Тож вклонімося цій святині, щоб одвічно був у кожній хаті, щоб не черствів. В народі кажуть:»Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми». <br /> Вчитель: А тепер вашій увазі вистава, яканазивається «Окрайчик» <br /><br /> (Звучить пісня «Хлеб – всему голова» муз.М.Куприна, сл.В.Балачана) <br /><br /> Осінь: Роздольщина! Краю милий! Краю золотавий! <br /> Поля твої широкополі, пісня дзвінкоголосі, <br /> Села наші рідні, сади пишноцвітні, <br /> Пшениці рясні, городи багаті! <br /><br /> Урожай: Роздольщина – рідна сторона, <br /> Роздольщина – в світі лиш одна! <br /> Тут городи і сади, яблука і гарбузи, <br /> Тут олія й буряки, тут полин і будяки, <br /> Ріки тут молочні, кавуни червоносочні, <br /> Худоба і птиця, всяка пашниця... <br /><br /> Вчитель: А мова наша далі піде про найулюбленішу усіма гостю – картопельку. Недарма її називають другим хлібом. Ця заморська гостя – найдавніша з культур. 14 тисяч років тому індійці Перу готували з картоплі особливе блюдо – чуніо. В 16 столітті вона була завезена в Європу. У нас вона з»явилася у 1698 році, коли Петро 1, мандруючи по Голандії, привіз звідти мішок бульби для розповсюдження. Квіти використовували як прикрасу у волоссі та на одязі. А їсти стали не бульби, а насінневі кульки, тому труїлися й помирали і про картоплю забули й думати. А з часом навчилися її вирощувати та правильно споживати. <br /><br /> Картопля: Мене дуже всі люблять. Та так сильно, що, навіть, поставили мені пам»ятник в Румунії. Там я на п»єдесталі в обрамленні квітучих стебел картоплі. <br /><br /> Вчитель: Постривай! То це виходить, що козаки не їли картоплі? <br /><br /> Картопля: Так, козаки вирощували багато чого, а картоплю тільки іноді привозили зі своїх походів. <br /><br /> Вчитель: А пісні є про картоплю? <br /><br /> Картопля: Тоді не було, а тепер є «Здравствуй, милая картошка!» <br /> (Звучить пісня «Здравствуй, милая картошка!») <br /><br /> Конкурси <br /><br /> 1. Змагання «Знавці картопляних страв» <br /> 2. «Ми збираєм урожай» - із зав»язаними очіма набрати якомога більше картоплі <br /> 3. «Найкращий кухар»- розрізати рівно навпіл картоплину, почистити найтонше і зважити картоплину. <br /> 4. «Гаряча картопля» - коло гравців, хлопають у долоню сусіда, поки грає музика.На кому зупинилася музика і хто отримав хлопок – програв і виходить з гри <br /> 5. «Картопляна вежа» збудувати вежу з картоплі – хто вище! <br /> 6. Картопляне дефіле – пройтися із картоплиною на голові – утримати картоплю, красиво йти і посміхатися <br /><br /> Вчитель: Картоплю полюбляють усі – і дорослі, і малі. Але ж наш стал завжди багатий на страви, а особливо із інших овочів та фруктів. Пропоную розгадати наші загадки: <br /><br /> • Сидить баба на грядках геть уся в латках <br /> Хто латку зірве, той заплаче та піде (цибуля) <br /><br /> • Круглий, але не місяць, з хвостом, але не миша, червоний, але не помідор (буряк) <br /> • Лежить Єгор під межею, накритий зеленою фатою (огірок) <br /> • Сама жовта і цукриста, я – красуня золотиста (диня) <br /> • У зеленій оболонці, а в середині – як сонце (кавун) <br /> • Головата, дженджуриста, сорочок наділа триста, а нога одна (капуста) <br /> • Під землею вогонь горить, а зверху чубчик стирчить (морква) <br /> • Жовтобокий карапуз йшов городами й загруз, бо насіння стільки має, що аж боки розпирає. (гарбуз) <br /><br /> Вчитель: підніміть, будь ласка, руки ті, хто любить борщ. Дякую. Пропоную вам подивитися міні-виставу «Як зайчики борщ варили» <br /><br /> Взимку мерзнуть пальчики, снігом все покрито. <br /> Захотіли зайчики борщику зварити. <br /> Мали моркву і капусту,цибулину, бурячки, <br /> Все для борщику дістали, а варити в чім – не мали... <br /> Взимку мерзнуть пальчики, снігом все покрито... <br /> Як же бідним зайчикам борщику зварити? <br /> Довго думали-гадали, не журились – міркували, <br /> І рішили куцохвості до лисички бігти в гості. <br /> Бо лисичка дуже хитра, не боялась снігу й вітру, <br /> на базар в село ходила, горщика собі купила. <br /> Поскакали зайчики полем аж до річки в хаткудо лисички. <br /> - добрий день, лисичко, любая сестричко! <br /> Є до тебе справа: будь така ласкава, <br /> і позич нам горщика наварити борщику, <br /> борщика гарячого, ми ж тобі віддячимо! <br /> Подаруємо капустку свіжу, ніби з літа, <br /> На базарі купим хустку у червоних квітах. <br /> І погодилась лисичка... <br /> Зайчики раденькі натопили добре пічку <br /> І гуртом швиденько у новому горщику <br /> Наварили борщику <br /> Їли-їли, наїдались, ще й лисичку частували. <br /> І нагрілись пальчики, стало тепло знову. <br /> Поскакали зайчики весело в діброву. <br /><br /> Вчитель: Дякуємо нашим артистам. Цікаво, зайчики-то наварили борщику, наїлися, а ми-то голодні! Що ж, запрошую всіх підкріпитися хлібом, дарами осені та стравами, які спеціально для нашого столу приготували ваші мами. <br /><br /> Осінь: Наші черевички запилились <br /> Наші ніжки притомились <br /> Треба нам всім відпочити <br /> Наші сили відновити. <br /><br /> Урожай: Тож просимо всіх вас до хати, <br /> Страви з картоплі куштувати. <br /><br /> Вчитель: за столи сідайте, та пам»ятайте: <br /> До столу з радістю ідуть <br /> 1 радість з собою у серці несуть! <br /> Смачно всім! <br /><br /> (Звучить укр.нар.пісня «Застеляйте столи») https://do-zoippo.ucoz.ua/news/vikhovna_godina_svjato_vrozhaju/2015-03-21-29 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/vikhovna_godina_svjato_vrozhaju/2015-03-21-29 Fri, 20 Mar 2015 22:10:52 GMT Тиждень історії – одна із багаточисельних форм позаурочної роботи. <br /> Позаурочна робота – це такий вид діяльності учнів, яка здійснюється на основі добровільної участі та самостійності, має за мету пізнання минулого і сучасного, спрямовується вчителем і сприяє поглибленню знань учнів в галузі історії, розвитку їх всебічних інтересів та здібностей. <br /> Завдання тижня історії : <br /> • Посилення зацікавленості до історії, історії рідного краю, розуміння закономірних речей, зв»язку їх із сучасністю; <br /> • Поєднання різних складових елементів, які найбільш оптимально відповідають пізнавальним інтересам учнів, рівню їх підготовленості та педагогічному замислу вчителя; <br /> • Розвиток пізнавальних інтересів учнів. <br /><br /> Для проведення тижня потребується велика підготовка: <br /> 1. визначення цілей, завдань заходів, їх зміст; <br /> 2. визначення ролі учнів та вичтеля; <br /> 3. складання плану проведення тижня, де вказати на форми та теми заходів, час їх проведення та ві... Тиждень історії – одна із багаточисельних форм позаурочної роботи. <br /> Позаурочна робота – це такий вид діяльності учнів, яка здійснюється на основі добровільної участі та самостійності, має за мету пізнання минулого і сучасного, спрямовується вчителем і сприяє поглибленню знань учнів в галузі історії, розвитку їх всебічних інтересів та здібностей. <br /> Завдання тижня історії : <br /> • Посилення зацікавленості до історії, історії рідного краю, розуміння закономірних речей, зв»язку їх із сучасністю; <br /> • Поєднання різних складових елементів, які найбільш оптимально відповідають пізнавальним інтересам учнів, рівню їх підготовленості та педагогічному замислу вчителя; <br /> • Розвиток пізнавальних інтересів учнів. <br /><br /> Для проведення тижня потребується велика підготовка: <br /> 1. визначення цілей, завдань заходів, їх зміст; <br /> 2. визначення ролі учнів та вичтеля; <br /> 3. складання плану проведення тижня, де вказати на форми та теми заходів, час їх проведення та відповідальних; <br /><br /> Вчитель, складючи план тижня, повинен врахувати умови, в яких буде проходити тиждень, виважити можливості учнів, вивчити їх інтереси. До планування слід залучити і самих учнів, при цьому врахувати питання, пропозиції та побажання самих учнів. <br /> Тиждень історії – це не розвага для учнів, а одна з форм організації навчання, яка повинна бути пов»язана з основним програмним курсом навчання, поглиблюючи, доповнюючи його, а отже, підвищувати рівень навченості учнів, сприяти їх розвитку, розширювати кругозір.. В ході тижня історії між вчителем та учнями виникає тісний зв»язок, який дозволяє їм краще пізнати одне одного. Даний тиждень вимагає від вчителя постійної роботи над собою, постійного поповнення, збагачення своїх знань, підвищення загальнотеоретичного, методичного та загальнопедагогічного рівня. В той час, ця робота дає вчителю широкий простір для прояву ініціативи та творчості, допомагає стати справжнім майстром своєї справи. <br /> Тиждень історії для учня – це теж робота – в бібіліотеці, із джерелами, із текстами, докладами, повідомленнями, рефератами, перед аудиторією. <br /> Тиждень історії не можна називати відносно новою формою роботи, але тим не менше, вона робить неоціненний вклад у позаурочну роботу вчителя. <br /> Під час проведення тижня історії можна використати широкий спектр форм: випуск стіннівок, шкільної газети, складання історичних кросвордів, ребусів, конкурс малюнків, віршів, власних віршів, ессе, демонстрація фоторепортажу, усного журналу, ігри-реконструкції, історичні суди, конкурси макетів, літературно-історичний монтаж, історичний КВК, парад військових різних епох, історико-літературні вечори, ділові ігри, тощо. https://do-zoippo.ucoz.ua/news/rekomendaciji_shhodo_provedennja_tizhnja_istoriji_v_shkoli/2015-03-21-28 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/rekomendaciji_shhodo_provedennja_tizhnja_istoriji_v_shkoli/2015-03-21-28 Fri, 20 Mar 2015 22:09:03 GMT <p>(фотозвіт) http://widerstrahl.org/index.php?option=com_phocagallery&amp;view=category&amp;id=4:verleihung-2011&amp;Itemid=7<br /> <br /> <a href="http://widerstrahl.org/index.php?option=com_phocagallery&amp;view=category&amp;id=4:verleihung-2011&amp;Itemid=7">&laquo;Ні, ти не знаєш добре Україну, якщо на Запоріжжі не бував...&raquo; - так сказав відомий поет Петро Ребро. Саме ці рядки він присвятив моєму рідному краю &ndash; Запоріжжю. Край героїчний, вільний, сміливий, опалений війною і протистоянням, боротьбою і кровопролиттям. Козацька колиска, козацька республіка, Дике поле, козацька вольниця &ndash; саме такі назви притаманні моєму рідному краю.<br /> Небагато областей нашої держави бачили за свою історію на своїх теренах стільки народів, скільки їх бачили землі мого краю. З цікавістю та гордістю, повагою та інтересом вивчаю я предмет &laquo;Історія рідного краю&raquo;. Та чим більше поринаю в історичне минуле, гортаючи сторінки підручника, тим більше оволодіваю бажанням пізнат... <p>(фотозвіт) http://widerstrahl.org/index.php?option=com_phocagallery&amp;view=category&amp;id=4:verleihung-2011&amp;Itemid=7<br /> <br /> <a href="http://widerstrahl.org/index.php?option=com_phocagallery&amp;view=category&amp;id=4:verleihung-2011&amp;Itemid=7">&laquo;Ні, ти не знаєш добре Україну, якщо на Запоріжжі не бував...&raquo; - так сказав відомий поет Петро Ребро. Саме ці рядки він присвятив моєму рідному краю &ndash; Запоріжжю. Край героїчний, вільний, сміливий, опалений війною і протистоянням, боротьбою і кровопролиттям. Козацька колиска, козацька республіка, Дике поле, козацька вольниця &ndash; саме такі назви притаманні моєму рідному краю.<br /> Небагато областей нашої держави бачили за свою історію на своїх теренах стільки народів, скільки їх бачили землі мого краю. З цікавістю та гордістю, повагою та інтересом вивчаю я предмет &laquo;Історія рідного краю&raquo;. Та чим більше поринаю в історичне минуле, гортаючи сторінки підручника, тим більше оволодіваю бажанням пізнати більше і глибше про свою малу Батьківщину.<br /> Народилася я у селі, заснованому німцями-колоністами, давня назва якого - Фрідріхсфельд. Назва ця походить від імені першого старости - Фрідріха Луппа. Засновниками стали 53 лютеранські родини, що прибули із Бадена, Вюртемберга та Польщі. У сусідньому селі Гохштедт ( нині Високе) був розташований лютеранський приход. У 1811 році прибули ще кілька сімей із колонії Нейдорф, яку розселяли. Статистика стверджує, що населення зростало таким чином: 1810 &ndash; 255 жителів; 1818 &ndash; 306; 1838 &ndash; 649 осіб; 1848 &ndash; 743 особи; 1858 &ndash; 999; 1864 &ndash; 1070 осіб; 1886 &ndash; 1275. З 1897 року демографічні дані уточнюють саме кількість німців серед загальної кількості жителів села: 1897 &ndash; 982 особи, з яких 844-німці. Серед колоністів можна було зустріти і заможних, і безземельних. Загальна ж кількість землі дорівнювала на 1811 рік &ndash; 3780 десятин землі, а на 1857 рік &ndash; 4130 десятин. Брати Грюнер звели у селі Фрідріхсфельд млин, який простояв до 90-х років ХХ століття. Історія Фрідріхсфельда підштовхнула мене до пошукового процесу. У довіднику відшукала тільки кілька речень, що моє село &ndash; це бувша німецька колонія, дослівно перекладається як &laquo;поле&raquo; або &laquo;земля Фрідріха&raquo;. Засновано колонію німцями-колоністами у 1810році. А далі &ndash; більше. Мені стало цікаво все, що пов&raquo;язане із заселенням та колонізацією нашого краю німцями. Гадаю, що моя робота дуже актуальна сьогодні тим, що вона дасть можливість і мені, і тим, хто її прочитає, розширити свої уявлення про спільне минуле українців і німців, які багато десятиліть жили поряд.<br /> В ході дослідницької роботи та пошукової діяльності мені прийшлося здійснити подорож до міста Запоріжжя &ndash; обласного центру, до сусіднього Токмацького району, з метою екскурсії та фотосесії архітектурних споруд менонітів. Я перечитала багато літератури про німців-колоністів, менонітські поселення, вірування менонітів, їх традиції. Отже, моя робота це ще й доказ того, що хвиля імміграції безумовно збагатила, урізноманітнила культуру, мову та релігійні традиції наших запорізьких земель.<br /> Перші писемні свідчення про німецьких поселенців на теренах України датуються кінцем Х століття. У стародавніх літописних зводах повідомлялося, що вони прибували в Україну як купці, представники духівництва або ж як мандрівники.<br /> У період княжої доби німецькому впливу сприяли шлюбні зв&raquo;язки української династії Ярославичів із німецькими князями.Син Ярослава Мудрого &ndash; Святослав &ndash; був одружений на сестрі трирського єпископа Бурхарда, а онука Ярослава &ndash; Євпраксія-Адельгейда Всеволодівна була дружиною германського імператора Генріха 1V. Родичами Ярослава Мудрого були також граф штаденський Леопольд та саксонський маркграф Оттон.<br /> Під час війни із польським королем Болеславом Хоробрим і королем Мешком, Ярослав Мудрий уклав домовленість між германськими імператорами Генріхом I I і Генріхом I I I .<br /> Згадаймо, що одним із важливіших центрів торгівлі Київської Русі із Німеччиною в Х1столітті було місто Регенсбург. Дунайський шлях виводив<br /> <br /> купців до Раффельштеттена та Лінца, а далі по Дунаю вони їхали на Пассау, Регенсбург.<br /> Магдебурзьке право частенько називали &laquo;німецьким правом&raquo;, яке надало з часом значні пільги і привілеї німцям, які у свою чергу поширювали на українських землях моделі самоврядування і судочинства. Це були прояви духовних контактів українського та німецького народів.<br /> У польсько-литовському періоді німецькі колоністи надавали українським містам і селам деякі середньовічні європейські риси, намагалися запровадити самоврядні управлінські засади.<br /> У ХУ1 &ndash; п.п.ХУ11 століття з&raquo;явилися німці &ndash;купці та німці-промисловці. Вони орендували землю у Наддніпрянщині, Лівобережжі, розбудовували тут свої маєтки, налагоджували виробництво.<br /> За часів Гетьманщини з&raquo;явилися цілі німецькі колонії, в яких проживали учасники найманих частин гетьманських військ. А друга половина ХУ111 століття породила нову хвилю німецької колонізації. Це були пруські меноніти &ndash; сектанти &ndash;анабаптисти. У свій час вони переселилися до Прусії із Голандії. Одночасно із ними до Росії переселялися і німці &ndash; католики і лютерани. Мабуть, тому в Росії у документах та у побуті німецьких колоністів поділяють на &laquo;менонітів&raquo; і &laquo;колоністів&raquo;.<br /> Друга половина ХУ111 століття для Півдня України стала визначною датою &ndash; наш регіон було включено до складу Російської імперії. Ще деякий час тому ці землі були полем протистояння українських козаків і турецько-татарських орд, а ще через кілька десятиліть тут розселялися з дозволу імперського уряду росіяни, болгари, серби, греки. Не останнє місце у цьому списку посідали і меноніти.<br /> Перші меноніти з&raquo;явилися у нашому краї саме у той час, коли Росія вела тяжку війну із Туреччиною за вплив на узбережжя Чорного моря. Ліквідація царським урядом Запорізької Січі у 1775 році та приєднання Кримського ханства до Росії у 1783 році визначила у наявності великої кількості незаселених земель. Нові поселенці і повинні були посилити розпочатий процес заселення та освоєння південних земель імперії. Мабуть тому, уряд Катерини 11 добре відгікнувся на прохання менонітів та надав їм ряд політичних і матеріальних привілеїв, якими ані до них, ані після не користувалися ні російські, ні українські селяни-переселенці.<br /> Чому вибір пав саме на менонітів? Я спробувала дослідити це питання. В середині ХУ111 століття в Німеччині продовжувалися гоніння на релігійні секти, які тоді були багаточисельними. Представниками однієї з таких були меноніти. Меноніти &ndash; це протестантська секта, що виникла на території сучасних Бельгії та Нідерландів на рубежі 30-40-х років ХУ1століття. Її засновником вважають Симонса Меннона.<br /> Будучи селянським священником, Меннон в 1531 році зрікся католицизму та повністю присвятив себе служінню новій вірі, він став мандрівним проповідником своїх ідей. Пройшовши пішки крізь всю країну, С.Меннон притягнув до себе увагу та організував общини у Фрісландії, Кельні, південній Німеччині, Мекленберзі. У 1543 році він прийняв звання єпископа та став для своїх віруючих вождем і духовним пастирем. Меннон публікував багаточисельні богословські праці, в яких висловлював своє ставлення до вірування, духовних осіб, Святої Трійці. Його вчення офіційно переслідувалося, а за його голову католицька церква обіцяла колосальну суму, що змусило Симона переховуватися в різних місцях. Тим не менше, вчення швидко поширювалося серед селянства та ремісників Голандії, Фламандії, Німеччини, Прусії, Польщі.<br /> . Під тиском інквізиції меноніти були змушені переселитися спочатку із Західної Європи до Польщі у понизов&raquo;я р.Вісла, у райони Ельбінга ( нині Ельблонг) та Данцигу (нині Гданьськ). Після двох відомих поділів Польщі у 1772 та 1793 роках території, де жили меноніти увійшли до складу Прусії. Тут життя їх стало нестерпним, тому що у Польщі вони були звільнені від військової повинності у зв&raquo;язку із особливостями віросповідання, менонітам заборонено тримати у руках зброю.Уряд Прусії цього приймати не хотів, тому меноніти підпали під утиски та обмеження з боку пруської влади. Це й змусило менонітів шукати нове місце проживання. Саме тоді російський уряд взяв курс на заселення нових своїх імперських територій іноземцями.На наших територіях меноніти сподівалися знайти притулок, де б їх не переслідували за віру. В цьому немалу роль відіграв намісник Новоросійського краю князь Г.Потьомкін, який був знайомий із Георгієм Траппе, який організував першу партію колоністів з числа данцигських менонітських сектантів.<br /> Іншою вагомою причиною, на мій погляд, стало те, що коли Європа перебувала у полум&raquo;ї Реформації, а меноніти нагадували розкольників і були змушені податися до Гданьська, вони не забули, що мають репутацію успішних господарів на землі. Катерина 11 сама була свідком того, як меноніти у гирлі Вісли перетворили колишні болота на родючі поля. Тому саме меноніти мали більше підстав бути прикладом іншим. Вони вже були знайомі із системою міжнародної торгівлі, їх брати по вірі були активними торговцями в регіоні Північного моря. Крім того, у менонітів сувора дисципліна, мораль, що в свою чергу стимулювало високу продуктивність праці.<br /> Окрім менонітів заселяли наш край і інші переслідувані німці &ndash; брати Євангелісти, брати Вальденси, сепаратисти &ndash; всі вони хлинули до далекої Росії, до незаселених південних територій. Але їх переселення було обумовлено ще однією причиною &ndash; тяжким економічним станом, який виник у багаточисельних роздроблених німецьких державах, які переживали міжусобні війни, неврожаї та голод.<br /> Німецькі колоністи були зацікавлені обіцянками царського уряду щодо вигідних земельних ділянок у розмірі 65 десятин на один двір, звільненням від податків строком до 10 років, звільненням від робіт та надання підвод військам, свободою на купівлю фабрик, свободою торгівлі, грошовими допомогами, покриттям транспортних витрат, збереженням свободи віросповідання, свободою від несення військової служби. Ці люди були готові на всі умови російського уряду &ndash; селитися тільки на вказаних територіях, під наглядом агентів. Це їх не зупиняло в бажанні створювати на відведених землях свої колонії, перетворювати дикі степи на культурні землеробські райони.<br /> Місто Олександрівськ ( нині Запоріжжя) було засноване у 1770 році на основі фортеці, яка була складовою частиною оборонної лінії Новоросії від турецької агресії.<br /> Перша партія менонітів з Прусії в кількості 228 сімей були переселені до нашого краю в 1789році. В 1793-1795рр було переселено ще 118 сімей. 17 сімей поселилися на лівому березі Дніпра і заснували там колонії Кронсгартен і Шенвізе. Щоб краще організувати нові поселення, меноніти спеціально направляли своїх представників, так би мовити, депутатів, для ознайомлення з місцевістю та укладення домовленностей з урядом про умови переселення. Історія зберігла імена менонітів, що першими прибули в Таврійську губернію, щоб обговорити обставини їх переселення. Це були меноніти Циглер, Шуртер, Хоппнер та Барщ. Олександрівськ на перших порах зовсім не приваблював німців, бо вважався другорядним. Тут німці не бачили ринку збуту своїх товарів, тому змушені були возити товари до Катеринослава. Нелегким було життя переселенців і в умовах спекотного та посушливого клімату. Кожна сім&raquo;я, як і обіцяв уряд, одержала по 65 десятин землі, грошову допомогу від 300 до 500 рублів, насіння для посіву, ліс для будівництва будинку і, навіть, по 6 жорнових каменів для млина. Місцеві жителі спокійно сприйняли новину про появу переселенців, на перших порах допомагали німцям, ділилися гусьми, качками, курями &ndash; для заведення. Не відомі факти земельних конфліктів між корінним населенням та колоністами. Таким чином, Росія благочинно прийняла нових своїх підданих, а вони у свою чергу, здобувши тут нову Батьківщину, віддячили її добросовісною працею.До 1796 року ця колонія поповнилася ще 29 сім&raquo;ями. Так склався Хортицький менонітський округ. З часом кількість колоній зросла до 16: Верхня Хортиця, Розенталь, Ейнлаге, острів Хортиця, Кронсвейде, Нейєнбург, Нейєндорф, Шенгорст, Бурвальде, Нижня Хортиця, Нейостервик, Кронсталь, Розенгарт, Блюменгарт, Нейгорст, Шенеберг. До кінця 70-х років Х1Х століття німецьке населення Олександрівська і Хортицького округу значно зросло. Збільшилась і кількість менонітів-підприємців. Їх бізнесом були крамниці із фарбами, продуктами та готель власника Якова Янцена; вітряний млин Йоганна Сіменса; столярна та кам&raquo;яна майстерні Герхарда Рокка; паровий млин Петера Ісаака; корчма Йоганна Варкентіна; кузні Йоганна Петерса і Ніколауса Дікка.<br /> <br /> <br /> Олександрівськ 1910року<br /> <br /> У 1873 році була збудована нова залізнична гілка, яка поєднала Олександівськ із Бердянськом, Мелітополем та Севастополем. Відтепер Олександрівськ став важливим залізничним вузлом, з якого легко можна було потрапити до Москви та Криму. Олександрівськ поступово перетворювався на потужний зерновий центр. Цей факт призвів до зростання кількості менонітських родин. Тринадцять із семидесяти п&raquo;яти промислових підприємств належали німцям-менонітам. Дуже скоро відбулося об&raquo;єднання промислової зони Шьонвізе і Олександрівська.<br /> Менонітські бізнесмени та промисловці брали активну участь у суспільно-політичному житті міста. Їх обирали до міської ради. Так, Герхард Кран, Авраам Дик, Йоганн Лепп, Авраам Купп, Яків Нібур обиралися у різний час депутатами міської ради. Всі вони також були активними меценатами, спонсорами різних проектів, будівництв. Усім від цього було добре &ndash; зростав їх авторитет, міцнішав бізнес, а суспільство глибоко цінувало ці здобутки. Почесними мешканцями міста були визнані Андреас Валльман та Яків Нібур.<br /> Німців-колоністів вважали здебільшого філантропами, за те, що багато часу та фінансів витрачали на соціальну сферу &ndash; освіта, лікарні, шпиталі, сирітці. У 1904 році на березі Дніпра брати Віллер звели санаторій, такий самий, як у рідному Дрездені. Там у Німеччині санаторієм завідував доктор Генріх Ламанн, палкий прихильник натуралізму. Його ідеї лікування вражали своєю простотою та доступністю. Він вважав, що роль природи неперевершена у здоров&raquo;ї людини.<br /> <br /> <br /> Головний корпус санаторію-курорту Олександрбад 1910 року<br /> <br /> Закликав і практикував лікування тільки натуральними засобами. Пропагував вживання тільки чорного хліба та носіння вільного, необтягуючого тіла одягу.У 1910році Яків Нібур викупив у братів Віллер цей санаторій, розбудував його, осучаснив. Звів пристань, звідки можна було поплавати на човниках. У самому будинку розмістили рентген-кабінет; парові, вуглекислі ванни; кабінети массажу; їдальню, де пропонували дієтичне або ж вегетаріанське харчування; кімнати для відпочивальників. Всього працювало четверо лікарів. Проживати можна було і у спеціальних паркових будиночках.<br /> <br /> <br /> Паркові будиночки санаторія Олександрбад 1910 року<br /> <br /> <br /> Гуляння та розваги у парковій зоні курорту Олександрбад 1910 року<br /> <br /> Ввечері у парку грав оркестр. У роки Першої світової війни санаторій претворили на військовий шпиталь. Сьогодні, як би мені не хотілося, але побачити я Олександрбад не зможу. Під час будівництва Дніпрогесу у 1927-1932 роках, курорт було поховано під водами Дніпра.<br /> Друга хвиля менонітів,що прибула із Бадена, Нассау, Вюртемберга, Прирейнської Баварії мали значні грошові суми, вони привезли із собою робочих коней та домашню скотину. До того ж вони отримали кредит, обіцяний урядом. На жаль, на перших порах, процвітання колоній не спостерігалося у зв&raquo;язку із довгим процесом пристосування до нових умов життя. Нових переселенців 1804-1806рр направили до Молочанського округу &ndash; головного центру господарської інтелігенції менонітів. Коли 362 сім&raquo;ї поселилися у Бердянському повіті по лівому березі р.Молочної, утворився Бердянський колоністський округ.<br /> Мелітопольський повіт теж мав дві волості, в яких проживали німці-колоністи: Пришибська ( 27 колоній, 10345 осіб) та Ейгенфельдська ( 7 колоній, 3277 осіб).<br /> <br /> Це були євангельсько-лютеранські та католицькі колонії &ndash; Пришиб, Гофенталь, Альтенау, Вейнау, Дурлах, Карлсруе, Кронефельд, Ніколайфельд, Александргейм, Маріагейм, Рейхенфельд, Костгейм, Лейтерсгаузен, Вассерау, Нейнассау, Гохштедт (нині Високе), Фрідріхсфельд (нині моє рідне село Роздол), Розенталь (нині Нове Поле), Нейнмонталь, Гринталь, Андребург, Гейдельберг, Гохгейм, Блументаль, Тіфенбруні, Валлдорф, Альтмонталь, Дармштадт, Ейгенфельд, Йоганнесру, Гуттерваль, Александрталь.<br /> Мова піде про Молочну колонію, другу за величиною менонітську колонію, розташовану у моєму рідному краї. Вона була заснована 1804року. Для цієї колонії влада виділила 120 000 десятин землі на схід від річки Молочна.<br /> <br /> Німецькі поселення уздовж річки Молочна<br /> <br /> Уздовж східного берега перші поселенці заснували лінію з дев&raquo;яти сіл. Початок з Гальбштадту ( північ) , а кінець &ndash; Альтонау ( південь). Ці села проектувалися так, щоб оселі розміщувалися по обидва боки вулиці, яка проходила паралельно до річки. Колонія ніколи не виникала у якій-небудь балці, чи низині. Подвір&raquo;я було завширшки 84 метри, а сам будинок стояв від вулиці на відстані 29 метрів.<br /> Німецькі колонії, хутори жили своїм, мало від кого залежним життям. Це були своєрідні автономні утворення економічного і політичного характеру, зі своїми звичаями, порядками, своєю матеріальною і духовною культурами. Кожна колонія налічувала 1-2 вулиці з рядами будинків, що повернені на вулицю фронтонами із парою вікон та третім вікном на горищі. Будинки розташовувалися на однаковій відстані одне від одного. Поперед будинком був розбитий палісадник із квітами, травами, деревами, листя яких приховували будинки від чужого ока. Кожен двір, житлові та господарські споруди, внутрішнє хатнє начиння були вкрай однаковими, різнилися лише солідністю та будівельним матеріалом. Будинки німецьких колоністів на початковому етапі заселення будувалися із земляної цегли &ndash; самана.<br /> <br /> <br /> Менонітська хата, крита соломою, Х1Хстоліття.<br /> <br /> Дах був вкритий соломою. Але така хата була міцною та гарною. Пізніше ці хатки замінилися іншими &ndash; стіни заповнювалися соломою, змішаною з глиною.<br /> <br /> <br /> Німецька хата із цегли. Місто Молочанськ, 2011 рік.<br /> <br /> Оскільки глини, піску та води не бракувало, то з&raquo;явилися з часом і перші цегельні хати, з випаленої цегли. Архітектурно ці будівлі були запозичені в Прусії: довгі, де стайня примикала до житла господарів; з крутими схилами дахів, високим фронтоном, чисті, охайні.<br /> <br /> <br /> Німецька будівля. Місто Молочанськ, 2011 рік.<br /> Простір між будівлями двору засаджували акацією. Навесні, коли в травні квітла акація, колонії ніби-то прибиралися у білий одяг. Вздовж вулиць в два ряди висаджували тополі, в садочках квітли квіти, за городом знаходився сад, а на вигоні красувався насаджений ліс &ndash; результат найвищої працелюбності. Колонія від колонії знаходилися на приблизно однаковій відстані &ndash; в 4 версти. Дійсно, німецькі колонії виглядали, ніби сади в степу і різко контрастували з поселеннями інших національностей, що проживали на території нашого краю.<br /> Кількість населення в колоніях постійно збільшувалась, що спонукало колоністів купувати нові наділи у землевласників за власні або колективні кошти колоністів. Деякі колонії брали землю у довгострокову оренду, утворювали на ній села, хутори, що у свою чергу призвело до появи так званих &laquo;дочірніх&raquo; колоній. В економічному відношенні колонія Молочна процвітала.<br /> Ставши законними володарями землі, німці почали інтенсивно розвивати землеробство, не дивлячись на той факт, що таврійські степи уряд визнавав завжди непридатними для землеробства. Спеціально для південноукраїнських чорноземів німці-колоністи модернізували німецький плуг. В той час, коли жителі нашого краю використовували переложну систему землеробства, німці-колоністи використовували більш прогресивну &ndash; 4-пільну з чорним паром. Першими німці почали займатися садівництвом, шовківництвом. У 1865 році у молочанських німців нараховували 2266 садів, 493301 шовковичних дерев на плантаціях.<br /> <br /> <br /> Реклама з продажу фруктових дерев у селі Алтонау Молочної колонії<br /> <br /> Освоєння територій визначило виникнення промислових підприємств з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва будівельних матеріалів. Серед лідерів були німці.Розвиток землеробства вимагав відповідної сільськогосподарської техніки. Ремісники вже не могли забезпечити у великій кількості потреби землеробів. Вкрай необхідно було вдосконалювати машини, знаряддя праці, масово їх виробляти. Як відомо, попит породжує пропозицію. Так, частина ремісників-німців-колоністів, що мали капітал, розпочали будівництво заводів із виробництва сільськогосподарських машин.Ці заводи відзначалися високим технологічним рівнем продукції. Така продукція не мала б перспектив, як би не винахідництво німців-колоністів. Преса тих часів сповіщає, що в 1850 році Герхард Дік винайшов металку для розмотування шовку. За це він був нагороджений грошовою премією у розмірі 100 рублів. Раніше, у 1846році, серед експонатів Сільськогосподарської виставки Російської імперії у Москві були представлені плуг із 4 сошниками ( автор Б.Варкентик &ndash; німець-колоніст), нагороджений Золотою медаллю Імператорського Економічного Товариства. Малою Срібною медаллю цього товариства нагородили німця-колоніста І.Фрідена &ndash; автора машини для очищення хлібного зерна із запасними решітками. Безумовно, ці кроки закладали технічну основу для майбутнього промислового виробництва.<br /> Найбільш відома роль німців у лісорозведенні.Німці-меноніти регулярно проводили насадження дерев. Статистика стверджує: 1838рік висаджено 123783 деревини. У 1845 році таврійський губернатор звітував, що німці почали висаджувати дерева навколо полів для захисту від вітрів.<br /> Займалися німці і дослідженням природи, населення, господарства своєї нової батьківщини. Віббе і Деркенс займалися метеорологією, Корніс описував життя, побут та способи ведення господарства.<br /> З метою збільшення прибутковості своїх господарств, колоністи займалися вівчарством. Особливо проявили себе у цій справі сім&raquo;ї Корнісів та Фальц-Фейнів. Характерними рисами цих людей були велтчеза енергія, високий розум, далекобачність, відповідальність. Завдяки зусиллям цих людей в галузі селекції та пропаганди досвіду розведення овець, в середині Х1Х століття вівчарство займало значне місце у виробництві, даючи не тільки високоякісну експортну сировину у вигляді вовни, а й забезпечувало цією сировиною усі фабрики на Україні.<br /> З часом і серед німців-колоністів відбулося майнове розшарування: хтось розорився, інші, навпаки, збагатіли, скуповуючи земельні наділи, як у своїх земляків, так і у поміщиків, селян. В основі ж більшість німецьких господарів були добрими середняками, а особливо, якщо використовували сучасні технології, самовіддано працювали.<br /> Німці-колоністи одержували високі врожаї за рахунок раціональних систем землеробства. Володіючи непоганим технічним оснащенням, достатню кількість робочої скотини, вони значно краще обробляли землю одно &ndash; дво-трикорпусними плугами, боронами із залізними зуб&raquo;ями, катками, буккерами.<br /> Російські та українські селяни, особливо малоземельна біднота, і не думали про такі сівозміни. Мало хто піклувався про ретельну обробку своїх наділів, про внесення добрив. На відміну від них німці були зацікавлені у старанному догляді за земельними наділами, оскільки вони були впевнені, що сьогодні закладають основу спадку, який ніколи і ніким не буде дробитися. Цей принцип наслідування земельної власності знали усі німці &ndash; ціле господарство передавалося у спадщину найчастіше молодшому сину, який найдовше жив у батьків, переймав функції голови господарства. Його обов&raquo;язком було своєчасно сплатити іншим нащадкам частину спадку. У випадках, коли спадкоємців не було, увесь двір і господарство міг купити будь-який німець-колоніст через аукціон.<br /> Деякі колоністи мали можливість найняти сезонних робітників, але ж вимоги до працівників були жорсткими, адже платили за виконану роботу добре.Старожили розповідали про німців колоністів, що німці збагачувалися швидко тому, що були розумними, працьовитими. Старанніше та охайніше нікого у роботі немає! Росіяни казали, що німець добре за роботу платить, але ще більше змушує добре працювати. Згадували, що під час косовиці німці винаймали українців і косили таким чином: один німець ставав першим, інший &ndash; останнім, а найманих робітників поміж собою ставили. Це для того, щоб від першого німця робітники не відставали, а якщо вже хтось не встигатиме, то сзаду німець його піджене своєю косою. Німців-колоністів згадують як дуже чесними, їм чуже не потрібно, але ж за своє стоїть німець міцно. Не переносили німці-колоністи конокрадів.<br /> Чому німці навчили українців? Німці поселялися міцно, на віки. Тому будинки будували з каменю під залізними або ж черепичними дахами. Їх господарські будівлі зажди були добротні, якісні.<br /> <br /> <br /> Молочанська олійниця, 2011 рік<br /> <br /> Льохи рили глибокі, обкладали їх цеглою. У таких льохах накиданий взимку лід зберігався до осені. Німці навчили українців вимощувати вулиці каменем. В українських садах з&raquo;явилися німецьки сорти яблуні &laquo;Апорт&raquo; та сливи &laquo;Ренклод&raquo;.<br /> Звичайно, культура ведення господарства німцями істотно відрізнялася від місцевої. Потрібен був певний час, щоб дві різні релігії, культури стали мирно існувати, створивши своєрідний синтез.<br /> 27 вересня 1806 року було змінено ряд пільг для колоністів, а також переглянуто порядок їх виїзду. До преселення до Росії стали допускати лише тих німців, які були &laquo;виключно землеробами та знавцями вівчарства і скотарства&raquo;.<br /> <br /> Поступово пільги тільки скасовувалися: 1810 рік &ndash; припинили надавати матеріальну допомогу іноземцям для преселення, з 1819 року заборонили видавати паспорта для преселення до Росії, на початку 70-х років Х1Хстоліття скасували пільги стосовно виконання військових обов&raquo;язків, а також розносилися чутки про ймовірну русифікацію.<br /> <br /> Поруч із моїм селом Роздол, у 20 кілометрах розташовано місто Молочанськ. У 1803 році тут була заснована найбільша колонія на таврійських землях &ndash; Гальбштадт, що у перекладі означає &ndash; &laquo;Напівмісто&raquo;, &laquo;Полугород&raquo;. Пропоную простежити на прикладі цієї колонії розвиток німецької колонізації.<br /> Провідною галуззю господарювання було вівчарство, яке пізніше поступилося землеробству, садівництву та шовківництву. На 1850 рік виробництво шовка-сирця складало 200 пудів.<br /> <br /> У 1832 році місцевий німець - багатій Нойфельд відкрив пивоварний та оцетовий заводи &ndash; Herman Neufeld Brewery. З часом власник продавав продукцію до Англії, Німеччини, США.<br /> У 40-х роках збудували горілчаний та цегельний заводи, шовкомотальну та сукняну фабрики. На сукняній фабриці ткали сукна та байки на суму 36 500 рублів сріблом.<br /> <br /> Меноніти використовували найману працю, сплачуючи поденнику 14 крб на пахоті під пшеницю, посів та боронування. Під час косовиці косар одержував 1,5 крб за 12-годинний робочий день.<br /> <br /> Як же меноніти визначали поденну оплату праці найманих робітників? За основу вони брали не тільки час та вид сезонної роботи, а й ступінь сили, мистецтва та спритність у роботі . При чому враховувалося й безумовна слухняність працівника.<br /> Крім сезонних робітників у молочанських колоніях можна було зустріти батраків &ndash; вони працювали у якості прислуги . Батракам-чоловікам платили від 120 до 150 крб на рік, забезпечували їх харчуванням. Неважко уявити собі розмір цієї платні, якщо враховувати, що за 200-300 крб можна було в той час придбати коня.<br /> <br /> Німці-меноніти були дуже чесними, вихованими і справедливими. Експлуатуючи найманих робітників у вівчарстві, менонітський фермер Йоганн Корніс, наприклад, роздавав своїх овець з тією метою, щоб приплод порівну поділити із робітниками, які доглядали його овець. Довгий час Йоганн Корніс був відомим засновником і ініціатором закладення Старобердянського лісництва.<br /> <br /> Народився він у Західній Прусії, недалеко від Данцига, в червні 1789року.<br /> <br /> <br /> Йоганн Корніс (1789-1848). Малюнок Тобіаса Фота, 1825 року<br /> <br /> У 1804 році сім&raquo;я переселяється до Півдня Росії. У Хортицькій окрузі він влаштовується управителем на винокуренний завод. У 1806році сім&raquo;я знову переїздить до Молочанської округи. Іоанн працює на млині, цілий рік збирає гроші, щоб купити підводу та займатися торгівлею сільськогосподарською продукцією. Після одруження у 1811році прийняв рішення присвятити себе вівчарству. Він орендує землі, засновує власний хутір Юшанли.Його успіхи помітні, тому у 1824 році йому довіряють закупити мериносових овець для покращення суспільних німецьких вівчарень. Іоганн закуповує овець спочатку у Царськосільській вівчарні, а пізніше &ndash; у Саксонії. Через певний час овець І.Корніса купували у Херсонську, Полтавську, Воронезьку губернії. Крім овець він розводив коней. Відвідуючи Донські землі, Іоганн Корніс купує племінних коней та засновує кінний завод. На заводі відводиться місце для корів степової породи, яких запліднюють європейськими бичками і в результаті отримали витривалу та продуктивну корову. Таку корову називали &laquo;молочанською&raquo; або &laquo;фрісландською&raquo;, а ще &laquo;красною німкенею&raquo;. Для порівняння: сіро-українська худоба давала 60 пудів молока на рік, а німецька &ndash; 214 пудів! Вкладав І.Корніс значні кошти і у шовківництво, і у розведення табаку, всіляко підтримував розповсюдження та поширення парової системи землеробства, влаштовував систему прудів по степових балках та зрошування полів водою з них.<br /> Успіхи Іогана Корніса у суспільній та господарській діяльності були відзначені урядом Росії. У 1825році хутір І.Корніса відвідав імператор Росії Олександр 1, в 1837 &ndash; його було представлено імператору Миколі 1. Бували у помісті і члени імператорських родин.<br /> І.Корніс залишив по собі велику наукову спадщину у вигляді статей. За свою науково-практичну діяльність у 1838 році його було обрано членом-кореспондентом Вченого Комітету Міністерства Державного майна, а у 1844 році цей Комітет нагородив І.Корніса золотою медаллю за заслуги у галузі сільського господарства.<br /> <br /> Експлуатація найманої праці дозволяла менонітам зосередити у своїх руках величезні капітали, за рахунок яких вони і збільшували власні землеволодіння. Вздовж річки Молочної простяглися багаточисельні заводи, які належали німцям-колоністам:<br /> &bull; Водяні млини &ndash; 5<br /> &bull; Повітряні млини &ndash; 45<br /> &bull; Крупорушки &ndash; 18<br /> &bull; Кінні млини &ndash; 6<br /> &bull; Маслобійні &ndash; 31<br /> &bull; Цегляні заводи &ndash; 13<br /> &bull; Черепичні заводи &ndash; 3<br /> &bull; Вапняний завод &ndash; 1<br /> &bull; Фарбувальні цехи &ndash; 12<br /> &bull; Сукноваляльні заводи &ndash; 3<br /> &bull; Пивоварні заводи -2<br /> &bull; Сукняна фабрика &ndash; 1<br /> <br /> В першій половині Х1Х століття у Молочанських колоніях функціонували такі суспільні установи:<br /> &bull; Ратуші &ndash; 3<br /> &bull; Молитовні будинки &ndash; 3<br /> &bull; Школи &ndash; 47<br /> <br /> Мали колоністи і свою газету. У річному звіті Міністерства держмайна 1846 року зазаначено характеристику друкованого органу &laquo;Газети для німецьких поселенців у Росії&raquo;. Основним завданням цієї газети було &ndash; знайомство колоністів із новинами та пробудження зацікавленості. Ця &laquo;Газета&raquo; мала тираж більш як 500 екземплярів. З часом інтерес до неї зростав, бо у ній повідомлялося все, що стосувалося віддалених одне від одного німецьких поселень. В &laquo;Газеті&raquo; ми можемо прочитати статті І.Корніса про чорний пар, статті про успіхи, відкриття, високоморальних вчинках та інше. В одному з номерів 1846 року повідомлялась приємна новина, що колоніст із Ландау Мартін Кланг отримав від управи нагороду у сумі 15 крб сріблом за свої старання у справі садівництва. А меноніту Дірку Діку, сповіщала &laquo;Газета&raquo;, була вручена золота медаль ціною у 150 крб сріблом за його винахід &ndash; знаряддя праці, яке за допомогою двох звичайних плугів зрихлювало грунт на глибину 14 вершків, що було вкрай корисно для лісоких насаджень. В &laquo;Газеті&raquo; Розміщувалися матеріали із мого сусіднього села Пришиб, колоністи якого ділилися досвідом використання підгрунтових плугів, в які впрягалися по 10-15 пар коней.<br /> Серпневий номер &laquo;Газети&raquo; за 1847 рік знайомив читачів з досвідом колоністів Гейдельберга Молочанської округи з розведення рослини марени, із коренів якої німці навчилися видобувати непервершену фарбу для текстильних виробів. Фарбувальні були у багатьох колоніях. Спочатку цей процес був ручним, а пізніше почали застосовувати парові машини. Такі тканини називали &laquo;німецькими набойками&raquo;. Їх вдало розкуповували в Одесі та Херсоні.<br /> У січневому номері за 1848 рік з&raquo;явилася новина про те, що Імператорське Південно-Російське Сільськогосподарське Товариство надало колоністам за успішні та чисельні насадження лісових, плодових та тутових дерев грошові суми &ndash; по 150 крб сріблом. Срібну медаль пожалувало те ж Товариство колоністу М.Бесслеру за успішне розведення картоплі. А от колоністи Емануїл Штрауб та шкільний вчитель Іозефсталь Матерн отримали від міністерства схвальний відгук та грошову винагороду за успішне розведення табака.<br /> На привеликий жаль, за розпорядженням царської влади усі газети німецькою мовою були зачинені. Набирала обертів русифікація.<br /> А тепер, пропоную провести заочну мандрівку селами Молочанської колонії. Розпочнемо із АЛЬТОНАУ. Це село заснували 13 менонітських родин фламандського походження з Прусії у 1804році. Всього було 22 садиби. Три родини одержали від російського уряду безвідсоткову позику 1151 рубель. Інші ж, навпаки, привезли свій капітал із собою. Спочатку село не мало назву, а мало номер &ndash; 9. Пізніше влада вимагала назви, тому швидко назвали село &laquo;Алтона&raquo; - &laquo;близькість&raquo;, &laquo;сусідство&raquo;. Мали на увазі те, що жили близько до ногайців, які теж розселилися тут у степах Півдня України. Сучасна назва &ndash; Травневе.<br /> У 1805 році 20 менонітських родин фламандського походження заснували на березі річки Курушани село БЛЮМЕНОРТ. Ще на кордоні вони отримали державну допомогу по 10 рублів на переїзд та по 50 рублів на родину, підводу та коня, по 25 рублів на реманент, 100 рублів на худобу, 20 рублів на насіння, 160 рублів на лісоматеріали та ще деяку суму на провіант. Назву селу дав перший поселенець Йоганн Варкентін. Так називалося його рідне село у Німеччині. Щоб закласти фундамент своїх будинків, меноніти возили каміння за 25 км від річки Юшанли. В центрі села звели школу, яка скоро згоріла. Її відбудували і 40 учнів змогли одержувати уроки. Село базувало свою економіку на маслові та сирі. Промислові підприємства теж мали місце: два вітряні млина Й.Бошманна і Й.Тейвза, мануфактура металлів Ж.Дика, мануфактура промислових товарів Ж Классена, майстерня з малярських робіт К.Варкентіна.Наступного століття в село приїхали лютеранці &ndash; 4 родини, 2 сім&raquo;ї євреїв-шевців. Село перейменовували двічі &ndash; на Вільне, а пізніше &ndash; Орлово.<br /> Такого ж часу заснування ще одне село &ndash; БЛЮМШТАЙН. Заснували його 21 родина з Пруссії. Спочатку село мало теж номер &ndash; 4.Славився Блюмштайн кількістю фруктових дерев. На плантаціях росло 107 689 фруктових дерев. В селі була школа, вітряний млин В.Льовена, кузня Х.Гуссена, майстерня підвод Д.Крюгера.Сьогоденна назва села &ndash; Кам&raquo;янське.<br /> Цікавою здалася мені історія появи села ВАЛЬДХАЙМ. Його засновниками стали меноніти з Волині, із Гронінгена. Ці 8 родин нарікли своє село Вальдхаймом, бо раніше мешкали у лісах Волині, а Вальдхайм перекладається як &laquo;Лісовий дім&raquo;.В цьому селі проживала найбільша кількість фермерів &ndash; 100, площа землі яких становила 3.496 десятин. Сільське господарство породжувало пропозиції на ринку. В селі виробляли сільськогосподарську техніку. Також працювали кілька парових та вітряних млина, три крамниці, пошта, лікарський кабінет, школа.У 1908 році родина К.Варкентіна стала ініціатором зведення лікарні, яка б могла приймати 50 хворих.<br /> <br /> Лікарня, зведена на кошти Корнеліуса та Агнети (Янц) Варкентін у Вальдхаймі<br /> <br /> Поруч розташувалася й аптека. На відміну від інших сел, у Вальдхаймі були розташовані духовні центри менонітів &ndash; класична Менонітська церква і громада Менонітського Братерства. Сьогодні це село називається Владівка. Останні меноніти покинули село у 1943році.<br /> Одним із перших поселень майбутньої Молочної колонії стало село ГАЛЬБШТАДТ, засноване у 1804 році. На виділені урядом Росії 125 рублів на особу, меноніти закупили худобу і інвентар. Через кілька років село стало багатшати. Запрацювали мануфактури, цехи, пивний завод, горілчаний цех, водяний млин, фабрика з пошиття одягу, крамниця братів Зудерманнів з продажу та ремонту автомобілів Опель. У 1816 році Гальбштадт став адміністративним центром Молочної колонії.<br /> Сучасний Гальбштадт &ndash; це друге за розмірами місто Токмацького району &ndash; Молочанськ. Я спеціально поїхала у Молочанськ з метою зробити фотосесію менонітських споруд, дуже велика кількість яких збереглася тут. Почну з найвищої. Семиповерховий будинок &ndash; це млин меноніта Х.Віллмса, зведений1880 року.<br /> <br /> Млин Х.Х.Віллмса. Місто Молочанськ, 2011 рік.<br /> Цей млин працював від парового двигуна, міцністю 25 кінських сил. Перемелювали пшеницю 4 великі сталеві лопатні. Шестеро працівників переробляли 10 000 пудів зерна. На кожному з 7 поверхів вироблялась окрема операція. Шостий поверх із балконом давав можливість помилуватися краєвидами. Велика кількість вікон у готичному стилі створюють враження, що це храмова споруда. У 1943 році фашисти підпалили млин, відступаючи. Внутрі все вигоріло, а стіни залишились. У часи повоєнної відбудови млин відреставрували, відбудували та розмістили тут молокозавод, де виробляли конденсоване та порошкове молоко. Сьогодні цей режимний об&raquo;єкт охороняють кілька охоронців та собаки. На територію мене не пустили, а сфотографувати дозволили лише крізь огорожу.<br /> <br /> <br /> Подружнє весільне фото Якова Віллмса та Лєни Епл, 1917 рік.<br /> <br /> На іншому боці цієї ж вулиці Молочанська я побачила ще одну німецьку будівлю із цікавими архітектурними елементами. Це, як мені пояснили місцеві жителі, пивний завод, або броварня, як кажуть німці. Її організували у 1832 році сім&raquo;я Германа Нойфельда. Виробляли тут не тільки пиво, а ще оцет. Попутно тут продавали товари, привезені господарями з Англії, Німеччини, США. Тоді був великий попит на швейні машинки, молочні сепаратори, двигуни.<br /> <br /> <br /> Броварня Германа Нойфельда. Місто Молочанськ, 2011 рік.<br /> <br /> Стан цієї споруди сьогодні є незадовільний. Відсутня, на жаль, можливість помилуватися &laquo;рідною&raquo; черепицею. Її замінили на сучасне покриття &ndash; шифер. Всередині популярної в ті часи броварні, сьогодні суцільний безлад і розгром.<br /> <br /> <br /> Реклама товарів заводу Германа Нойфельда, 1905 року.<br /> <br /> Ще однією знаковою спорудою є завод купців Франца та Шредера, на якому виробляли косилки, молотарки, плуги, жниварки, цегельно-черепичні преси.<br /> <br /> <br /> Стіни заводу Генріха Шредера. Місто Молочанськ, 2011 рік.<br /> <br /> Завод Генріха Шредера Henrich Schreder enterprise проводив ремонт сільськогосподарського реманенту.<br /> <br /> <br /> Реклама заводу Генріха Шредера, 1905 рік.<br /> <br /> Якщо заїхати до Молочанська з боку мого рідного Михайлівського району, то не можна обминути вхідні ворота до колишнього будинку власника того найвисотнішого млина, про який йшлося раніше &ndash; Девіда Віллмса. Я сфотографувалась біля вхідних воріт, бо самого будинку вже немає. А ще зовсім нещодавно тут була розташована фабрика тутового шовкопряду.<br /> <br /> <br /> Фрагмент брами будинку Віллмса. Місто Молочанськ, 2011 рік.<br /> <br /> Мій тато, будучи учнем старших класів, вирощував тутовий шовкопряд у с.Сади на спеціальних складах. Після того, як шовкопряди виростали, а кокони лопалися, їх відвозили сюди, на фабрику, важили і виплачували дітям заробітну платню. Як згадує мій тато, заробляли діти досить добре.<br /> <br /> <br /> Фрагмент правої частини брами будинку Віллмса, 2011 рік.<br /> <br /> Розпитуючи місцевих жителів про німецьку історію Гальбштадта, нам порекомендували сфотографувати німецьку будівлю, де була розташована перша банківська установа колонії Kreditanstall &ndash; кредитна спілка.<br /> <br /> <br /> Спортивна школа, 2011 рік. Колишня кредитна спілка, зведена 1914 року.<br /> <br /> Тут надавали грошові позики фермерам під невеликий відсоток, обслуговуалися фінансово і місцеві підприємці. В самому будинку й досі зберігся центральний хол, в якому раніше здійснювалися банківські операції, а далі &ndash; кабінети. Вікна цієї споруди вузькі та високі, що вдає, ніби й сама споруда дуже велика та офіціозна. Завдяки тому, що сьогодні тут розташована спортивна школа, будинок знаходиться у порівняно доброму стані, щоправда, декілька вікон заклали цеглою, перепланували.<br /> Через центральну дорогу від спортивної школи розташований будинок культури імені П.Котовського.<br /> <br /> <br /> Середня школа Гальбштадту, 1900 рік.<br /> <br /> В 1835 році ця споруда порадувала око німців, бо це була не просто споруда, а третя за чергою споруда у Гальбштадті &ndash; середня школа Madshenschule.<br /> <br /> <br /> Будинок культури м.Молочанськ, 2011 рік.<br /> <br /> Шкільна програма передбачала дати знання дітям за три роки. З 1878 року тут же протягом двох років надавали педагогічну програму для підготовки вчителів. Ця споруда не є характерною для німецької архітектури, тому що головний вхід виконаний у вигляді порталу грецького храму. Такі проекти були модними у Європі, можливо, німці-колоністи бажали бути ближчіми до Європи. Всередині школи розміщуалися вісім класних кімнат, бібліотека, лабораторія, актовий зал. Усе подвір&raquo;я школи було огороджене кам&raquo;яними стовпчиками з кованими решітками.<br /> У 2004 році перед спорудою колишньої школи відкрили пам&raquo;ятний знак, на якому міститься інформація про 200-річний ювілей з моменту першого менонітського поселення у Молочній колонії.<br /> Як ми знаємо, меноніти не могли нести військову повинність у зв&raquo;язку зі своїми релігійними переконаннями. Але ця повинність була замінена, і з честю виконувалася ними альтернативна служба.<br /> <br /> <br /> Представники альтернативної служби в роки Першої світової війни, 1915 рік.<br /> <br /> Відомо, що на території Гальбштадту та й по всій території Молочної колонії були розташовані будинки престарілих, інтернати для глухонімих дітей, лікарні та шпиталі для душевнохворих.<br /> <br /> <br /> Школа для глухонімих дітей у с.Тіге, 1881 рік.<br /> <br /> Для обслуговування стількох закладів потребувався великий персонал. Тому не дивно, що у 1909 році світу являється Школа медичних сестер Моріа &ndash; Diakoniccenhein &ldquo;Mariya&rdquo;.<br /> <br /> Школа медичних сестер &laquo;Моріа&raquo;, 1913 рік<br /> <br /> Це була благодійна організація, яка навчала і готувала медичний персонал. Практику проходили у звичайних лікарнях у Мунтау та Орлоффі.<br /> <br /> <br /> Лікарня у с.Мунтау, 1918рік.<br /> Протягом трьох років вчителі різних шкіл Гальбштадту викладали слухачам. Відомо документально, що Школу звели достатньо швидко, приблизно 8-9 місяців, завдяки приватним спонсорам, які виділяли на це будівництво кошти. Школа була збудована з усіма тодішніми благами: було центральне опалення, гаряча вода у ванних кімнатах, водопровід. З часом стіни Школи вже не могли вмістити усіх бажаючих навчатися, тому цю споруду продали Йоганну Шрьодеру під житло, а нову споруду звели вже двоповерхову.<br /> <br /> <br /> Колишня Школа медичних сестер, 2011 рік.<br /> <br /> У новій Школі навчалися 35 осіб. Випускниці Школи пишалися тим,що їм надано велику місію &ndash; бути медичними сестрами.<br /> <br /> <br /> Медичні сестри, 1910 рік.<br /> <br /> Вони із задоволенням працювали у різноманітних менонітських установах &ndash; психіатричній лікарні Вифанія, сирітському притулку у Гроссвайде.<br /> <br /> Психіатрична лікарня &laquo;Вифанія&raquo;<br /> <br /> Кому пощастило найбільше &ndash; відкрили приватні лікарські кабінети. Фото, яке я зробила сьогодні, підтверджує, що це звичайний житловий будинок, трохи перебудований, добудований. Цікаво, чи знають мешканці цього будинку його історію ?<br /> <br /> Особливо активну участь взяли німці-меноніти удіяльності Товариства Червоного Хреста, який формував спеціальні загони і на санітарних потягах відправляли медичний персонал на фронт і в роки Кримської війни і в роки Першої світової війни.<br /> <br /> <br /> Учасники санітарного потягу Товариства Червоного Хреста у роки Першої світової війни, 1915 рік.<br /> <br /> В невеличкому парку біля меблевої фабрики я зустріла чоловіка, який поспішав. Запитала про гарну старовинну споруду у цьому парку. Чоловік відповів, що це колишній будинок культури меблевої фабрики.<br /> Споруда часів німецької колонізації нашого краю вразила мене своєю архітектурою, красою, незвичністю форм та величчю.<br /> <br /> <br /> Будинок Генріха Віллмса. Молочанськ, 2011 рік<br /> <br /> Хоча стан самої будівлі жалюгідний, відчувається, що колись тут проходило зовсім непросте життя. Віє від цього будинку чимось знатним, заможним. Почуття мене не підвели. Пошуки істини привели до результату. Виявилося, що колись цей прекрасний житловий будинок належав вже відомому нам власнику млина Генріху Віллмсові.<br /> <br /> Центральний вхід та південна сторона будинку Віллмса<br /> <br /> Віллмс звів цей будинок у 1908 році, витративши 100 000 рублів. Це більше схоже на палац. І стоячи на сходинках цього палацу відчуваєш себе баронесою або заможною власницею заводів і пароплавів. Дійсно, масштаби палацу вражають. Тільки перший його поверх становить 650 квадратних метрів. Великі кімнати, високі стелі, балкончики, флігель. Спеціалісти стверджують, що в ті часи, стиль псевдоренесанс був дуже популярним у Західній Європі. Його будували виписані будівельники з Європи за власними бажаннями та креселеннями самого Віллмса.<br /> <br /> <br /> Сучасний вигляд будинка Віллмса, 2011 рік.<br /> <br /> Боляче не тільки дивитися, а й усвідомлювати дуже незадовільний сучасний стан цієї споруди. Час, пожежа та людська недбалість майже знищили цю красу. Але ж її ще можна врятувати! Якби я мала певну суму грошей, я б вклала їх у реставрацію цього будинку. Невже місцева влада не розуміє, що вона втрачає історію?<br /> Свою екскурсію продовжую. Це, можна сказати, серце менонітської історії &ndash; Менонітський центр, в якому працюють члени організації &laquo;Друзі Менонітського центру в Україні&raquo;. Він розташований у будинку колишньої жіночої школи , спорудженої у 1882році. Це була тоді перша школа для дівчаток - Zentralschule.<br /> <br /> <br /> Перша школа для дівчаток у Гальбштадті, 1882 року<br /> <br /> Згодом вона стала середньою і діти навчалися тут 5 років. Школа добудовувалася, закривала свої двері для учнів у 1921році, у 1943році &ndash; горіла під час відступу фашистів, відбудовувалася у 40-50-х роках, реконструйовувалася кілька разів.<br /> <br /> <br /> Сучасний вигляд будівлі жіночої школи, 2011 рік.<br /> <br /> А своє друге справжнє народження пережила ця споруда у 2000 році, коли була відкуплена некомерційною канадською організацією. Вони повернули школі первинний автентичний вигляд &ndash; зачистили цеглу на стінах, перекрили знов черепицею, провели нове опалення, електрику, водогін. Разом із місцевими органами влади центр впроваджує в життя медичні та навчальні проекти. Менонітський центр має свою конференцзалу, кухню, музей, навчальну кімнату. Він виступив нещодавно спонсором програми комп&raquo;ютерної освіти для всіх бажаючих. Добра справа. Мені пощастило потрапити в стіни цього центру. Мене привітно зустріли, провели до музею, дали можливість поспілкуватися один на один з історією, вдихнути простір віків, відчути зв&raquo;язок поколінь. Мене ,насправді, переповнювали позитивні емоції. В тиші залу я поринала вглиб століть, знаходила знайоме і невідоме до цієї миті. В музейну кімнату зайшов поважний чоловік високого зросту, в окулярах, із сивим волоссям. Він звернувся до мене англійською, я - зніяковіла. Тут же відзнайшовся перекладач, член цієї організації,який познайомив нас із іноземцем. Це був Алвін Зудерманн. Він коротко розповів через перекладача, що він завідує цим Менонітським центром і був одним із ініціаторов заснування його саме тут у Молочанську. Причиною стало те, що досліджуючи свою історію, Алвін вияснив, що його дід та бабуся були одними із перших німецьких поселенців Молочної колонії. Вони переселилися з Пруссії у 1804 році і заснували село Ліхтенау, назва якого походить від назви рідного села у Західній Пруссії. Російська держава надала його родині безвідсотковий кредит у розмірі 10 400 рублів, які витрачені були на облаштування на новому місці. Дідусь Алвіна був власником автомобільного торгівельного представництва.<br /> <br /> У 1924 році, коли на менонітів почалися гоніння з боку радянської влади та переслідування їх релігійності та віросповідання, дідусь разом із сім&raquo;єю емігрували до Канади, де виріс він. Все своє доросле свідоме життя Алвін мріяв відвідати землі предків, а коли приїхав, прийняв єдине для себе рішення &ndash; зберегти пам&raquo;ять предків, організувати Менонітський центр.<br /> <br /> <br /> Територія Менонітського центру м. Молочанськ, 2011 рік.<br /> <br /> Зараз він разом із дружиною очолюють центр, відроджують пам&raquo;ять про німців-колоністів, проводять конференції, історичні читання, зустрічі. Проживає Алвін у селі Світлодолинське ( колишнє Ліхтенау) у дідівському домі, який він викупив та відремонтував. На згадку про нашу зустріч він презентував мені фото 1890 року, на якому сфотографувалися на власному подвір&raquo;ї чета Зудерманнів.<br /> <br /> <br /> Фото спадкового маєтку Алвіна Зудерманна та його предків, 1890 рік.<br /> <br /> Подякувавши за увагу з боку господарів центру, я поверталась додому, щоб усвідомити та не втратити жодного моменту моєї подорожі Молочанським краєм. Цей день для мене був сповнений емоцій та відчуттів.<br /> Знайомство із різними сторонами життя поселенців німецьких колоній Півдня України, дає право стверджувати, що, навіть, у найвіддаленіших, глухих поселеннях, постійно намагалися рухатися вперед на шляху прогресу, що між колоністами не було місця злодіям, шахраям, ледарям, нерадивим господарям, і що вони постійно були у контакті із оточуючим, зберігаючи свою самобутність, без чого, звичайно, неможливо було б залишитися чесними та відданими своєму призначенню.<br /> На жаль, революція 1917 року , громадянська війна 1918-1921рр поклали край процвітанню сіл Молочної колонії, Хортицької колонії, міста Олександрівська.<br /> <br /> <br /> Залізнична станція с.Ліхтенау, 1924 рік.<br /> <br /> Вони дуже постраждали перш за все від банд махновців, голоду 1921року, колективізації. В 1921-1924рр спостерігалась масова еміграція менонітів, бо почалися вислання до таборів.<br /> <br /> <br /> Еміграція 20 тисяч німців-менонітів із залізничної станції с.Ліхтенау, 1924 рік.<br /> <br /> Останні меноніти виїхали з нашого краю до Німеччини у 1943році, коли йшли бої за визволення запорізького краю від німецько-фашистських загарбників.<br /> Проте, я не зовсім задоволена результатами пошуків. Мені все ще невідома історія саме мого рідного села, крім тієї інформації, якою я вже володію. Не розумію, чому відсутня інформація про колишні німецькі колонії та поселення на території Михайлівського району, адже є стільки &laquo;німих свідків історії&raquo; - німецьких споруд Х1Хстоліття! Це дає мені заряд енергії та бажання продовжувати дослідження з історії німецької колонізації Півдня України.<br /> Я обов&raquo;язково приєднаю до свого пошукового процесу своїх друзів, які вже готові мені допомагати заповнювати &laquo;білі плями&raquo; у нашій багатонаціональній історії. Разом ми спробуємо відродити великий пласт минулого. Німці і українці, безперечно, мають спільну історію. А ще ми маємо спільні сподівання на майбутнє. Не розгубімо ж власну історію на своєму шляху!</a></p> https://do-zoippo.ucoz.ua/news/konkursna_robota_ukrajina_nimechchina_mizhkulturnij_dialog/2015-03-21-26 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/konkursna_robota_ukrajina_nimechchina_mizhkulturnij_dialog/2015-03-21-26 Fri, 20 Mar 2015 22:00:37 GMT Кажуть у народі :”Земля без води мертва, а людина без сім”ї – пустоцвіт”. Для кожного з нас важливо, щоб поруч були рідні і близькі люди, відчувати материнське тепло, батьківську підтримку, бабусину ласку, дідусеву пораду. Та й взагалі, мені подобається російська приказка :” Вся семья вместе, так и душа на месте». Думаю, що кожен хоч раз у своєму житті замислювався над тим, чий він нащадок. Саме з цього і починається найцікавіше – поринання у спогади старших, перегляд затертих та пожовклих фотокарток, гортання родинних листів... І, несподівано для самого себе, відкриваєш щось неймовірно цікаве, захоплююче. Ти починаєш жити тим, щоб більше дізнатися про тих, хто є твоїм „корінням”. <br /> Все почалося з того, що моєму брату Максиму потрібно було скласти „родинне дерево” до уроку з народознавства. Батьки погодилися йому у цьому допомогти. Ніхто, навіть, гадки не мав, що „родинне дерево” буде так швидко „розростатися”. Як виявилося, батьки, дідусі та бабусі добре знали своїх предків, тому... Кажуть у народі :”Земля без води мертва, а людина без сім”ї – пустоцвіт”. Для кожного з нас важливо, щоб поруч були рідні і близькі люди, відчувати материнське тепло, батьківську підтримку, бабусину ласку, дідусеву пораду. Та й взагалі, мені подобається російська приказка :” Вся семья вместе, так и душа на месте». Думаю, що кожен хоч раз у своєму житті замислювався над тим, чий він нащадок. Саме з цього і починається найцікавіше – поринання у спогади старших, перегляд затертих та пожовклих фотокарток, гортання родинних листів... І, несподівано для самого себе, відкриваєш щось неймовірно цікаве, захоплююче. Ти починаєш жити тим, щоб більше дізнатися про тих, хто є твоїм „корінням”. <br /> Все почалося з того, що моєму брату Максиму потрібно було скласти „родинне дерево” до уроку з народознавства. Батьки погодилися йому у цьому допомогти. Ніхто, навіть, гадки не мав, що „родинне дерево” буде так швидко „розростатися”. Як виявилося, батьки, дідусі та бабусі добре знали своїх предків, тому докопатися до сивих коренів виявилося справою нескладною. <br /> Коли я пішла до школи, мені теж випало таке завдання. Але на той час моїй мамі вдалося розширити коло рідних, що є представниками аж 7 коліна!!! <br /> Моя робота розкриє невідомі сторінки історії нашої багаточисельної, багатонаціональної, різної за своїм майновим станом та статками родини. Я розкажу про яскраві та веселі, трагічні та жахливі епізоди із життя моїх предків. Вони пережили і громадянську війну, і обидві світові війни, і голодомори, і колективізацію, і індустріалізацію, і будівництво Дніпрогесу, і окупацію фашистами Запоріжжя, і освоєння районів Крайньої Півночі, і початок фермерського руху в Україні. Я впевнена, що моє дослідження не буде мати кінця, бо час йде, ми зростаємо, і цю роботу продовжать мої діти та діти мого брата. Як би це було добре! <br /> Отже, настав час переходити до мандрів у минуле. Запрошую до сімейного архіву. Пропоную пройтися по запилених сторінках фотоальбому та хвилюючим душу спогадам. <br /><br /> СТОРІНКА 1 <br /><br /> СТАРИНА,СТАРИНА, И ДО НАС ДОШЛА <br /><br /> Моїми найдавнішими предкам по лінії мами є прапрапрапрадідусі Яків Матня та Синьоокий Устин. Завдяки цим славетним старцям світ побачили більш я к 50 нащадків. <br /> Про них і піде розмова у моїй роботі. <br /><br /> СТОРІНКА 2 <br /><br /> БЛАГО ПЛИВУЧИ, ПАМ”ЯТАЙ ПРО БУРЮ <br /><br /> А на цій сторінці вже пари – прапрапрадід Матня Денис Якович та прапрапрабабця Матрона Євліївна, прапрапрадідусь Синьоокий Ілля Устинович та прапрапрабабуся Катерина Іванівна. <br /> Родина Матнів мешкала у Михайлівці. До сьогодні стоїть на околиці Михайлівки хата, стіни якої пам”ятають голоси та рухи своїх господарів. Сім”я була багатодітна, всі працювали на землі. Родина була працьовитою, отже жили заможно. Але й гадки ніхто не мав, що у громадянську війну голова сім”ї загине. Будучи офіцером царської армії, Денис Якович захворіє на фронті на дизентерію, яка забере його у сім”ї. Щоб якось прожити, Матрона продавала нажите хатнє добро, а потім дійшло діло й до господарства. Без батька в ті часи жилося нелегко, тому родина відчувала й голод, й лихо. <br /> Родина Синьооких теж походить з Михайлівки. Ілля Устинович та Катерина Іванівна мали велику сім”ю. Їх хата була наповнена дитячим сміхом, пахнула молоком та запашним хлібом. У родині виховувалося дев”ятеро дітей – чотири сини та п”ять дочок. Родина жила заможно. Мали великий фруктовий сад, впораний город. В господарстві використовували чотирьох коней. Займалися й скотарством – утримували свиней, телят, птахів. Часто їздили на базар до Василівки. Один із синів - Семен, той що народився 1904року, став моїм прапрадідом. Відомо також, що всі сестри, коли виросли, подалися до Криму у найми до кримських татар. Вони працювали на тютюнових плантаціях, виноградниках, крутили сигари із листя тютюну. <br /> Там у Михайлівці і зустрілися мої прапрабабуся Матня Марія Денисівна та прапрадід Синьоокий Семен Ілліч. Жили молоде подружжя в Михайлівці, а землю мали на території сучасної Любимівської сільради. Попоїздивши на далекі поля, вирішили звести хату поблизу господарства. Так й осіли у селі Барвинівка Любимівської сільради Михайлівського повіту. <br /><br /> СТОРІНКА 3 <br /><br /> МУЖ ДА ЖЕНА – ОДНА ДУША <br /><br /> У цій частині своєї роботи я розповім про своїх прапращурів – сімейство Корж Івана Яковича та Єфросинію Федорівну та родину Синьооких Семена Ілліча та Марію Денисівну. <br /> Прапрадід Іван Якович Корж походить Токмаку Запорізької області, а Єфросинія Федорівна приїхала з батьками на Запоріжжя із Дніпропетровська. Палке кохання та традиція багатодітних родин подарувала їм семеро діточок. На жаль, двоє близняток померли в голод 1921-1922рокув, що охопив хлібні райони Росії, нещадно уносячи життя тисяч дітей та дорослих. П”ятеро дітей вони підняли, виховали та й розпустили по світу. У кожного своя доля. Так війна у Югославії забрала життя ще одного сина. Інші діти сім”ї Корж живуть і у Криму, і у Токмацькому , Михайлівському районах Запорізької області, і у Пологах. Прапрадід Іван любив дуже дітей. Згадують і онуки, і правнуки, що кожному із них при зустрічі давав дідусь Іван металевий рубль та не забував запитати про успіхи у школі, послухати вірша, поцікавитися тим, як живеться у місті. Помер прапрадід Іван від страшної хвороби – раку. Залишилася прапрабабу ся Фрося одна, та на вихідні завжди приїздили до неї і діти, і онуки з правнуками. Згадують, що вона мала гарне виховання, яке принесла із сім”Ї. Завжди охайно вдягалася, смачно готувала, а їсти накривала на стіл за правилом – в один і той же час. Любила прапрабабця, щоб у хатах було вибілено. Сама прала дуже чисто і всіх дівчат вчила, щоб білизна блищала. Прожила вона 91 рік, перебуваючи у здравому глузді. Останні дні свого життя вона прожила у своєї доньки, а моєї прабабусі Марії. <br /> Сім”я Синьооких Семена Ілліча та Марії Денисівни проживали у Барвинівці. Народили вони трьох дітей – Івана, Нюсю та Аллочку. Аллочка померла будучи новонародженою, а інші діти виросли, утворили й свої родини. Доля цієї родини важка. Не обминули війни стороною родину моїх прапращурів. Прапрадід Сьомка (так його називали в родині)народився 1904року і пройшов довгими дорогами воєнного лихоліття. Пройшов він громадянську війну 1921-1923, призваний до лав Червоної Армії воював на радянсько-фінському фронті в 1939-1940рр, а звідти, навіть не попрощавшись із родиною, пішов воювати з фашистами. Був поранений. Має багато нагород. Марія Денисівна чекала на повернення чоловіка, хоча повернувся він додому лише у 1946році. Мій прадідусь й досі зберігає гімнастьорку і голіфе свого батька. Прапрабабу ся Марія померла і син забрав батька до себе у село Роздол. Це і є мій прадідусь Синьоокий Іван Семенович. <br /><br /> СТОРІНКА 4 <br /><br /> С МИЛЫМ ДРУГОМ И ГОРЕ ПОПОЛАМ РАЗГОРЮЕШЬ <br /><br /> Ця сторінка родоводу присвячена моїм прадідусю Синьоокому Івану Семеновичу та прабабусі Корж Марії Іванівні. Вони познайомилися у кінці 40-х років. Іван так покохав Марію, що пішки ходив до неї на побачення аж кілька десятків кілометрів. Вона була простою дівчиною з села Зелений Гай, а він був вченим парубком. За своє життя навчався у ветеринарному технікумі, сільськогосподарській академії, Вищій партійній школі. Вона ж присвятила своє життя дітям. Бог дав їм четверо дітей. Але найменшенька Віточка померла, будучи зовсім маленькою. <br /> Згадує прадід Іван своє життя дуже часто, переказує цікаві сторінки. То розповість про те, як під час війни тікали від фашистських солдат, які уганяли молодь до Німеччини, то як бігали дивитися на фашистський літак, що впав за селом, а то, як ховалися у окопах від артобстрілу. Багато прадідусевих розповідей про те, як важко було навчатися , коли постійно хочеться їсти, коли заїдають воші, коли у кишені „вітер свистить”. Мабуть, тому все своє життя він бережливо ставиться до хліба, пишається своїми онуками, які сьогодні навчаються у вузах. Сам він багато читає. Майже всю сільську бібліотеку у Роздолі перечитав, тому багато чого може розповісти. Особливо захоплюється історією Великої Вітчизняної війни, партизанським рухом. Любить подискутувати з молоддю про сьогодення, прекрасно розбирається в політиці. Є прихильником Комуністичної Партії України. <br /> Марія Іванівна була скромною дівчиною. В молоді роки працювала як і всі тоді дівчата – на фермі дояркою. „Було скрутно, але весело”- згадує вона. Постійно співали, танцювали, незважаючи на те, що заморилися від тяжкої роботи. <br /> В прабабусі були гарні довгі коси. Мабуть, за вроду та веселий характер, гарне виховання і покохав її Іван. <br /> Сьогодні у подружжя Синьооких два сина, донька, шестеро онуків та шість правнуків. Батьки горді своїми нащадками. Донька Галина, моя бабуся, працювала інженером у Тюменській області, син Микола став відомим лікарем на Херсонщині, а син Сергій – начальник цеху на заводі будівельних машин у місті Дніпрорудне. <br /> Минулого року на подвір”ї Синьооких зібралися всі рідні задля того, щоб привітати із 80-річним ювілеєм батька, діда, прадіда. А цього жовтневого дня всі приїдуть привітати із таким же ювілеєм і свою рідну маму, бабусю та прабабусю. Я люблю приходити до них у гості. Їх цікавлять мої успіхи у школі, новини. А я намагаюся, щоб мій прихід був їм приємний, тому стараюся підмести, прибратися, сходити до крамниці. <br /> Хотілося б побажати їм міцного здоров”я та щоб якомога довше зустрічали нас на своєму подвір”ї. <br /> Інша пара пращурів по лінії мами вже пішла з життя. Я не застала їх, ніколи не бачила, але багато чого знаю про їх життя та долю. Це подружжя Лузан Леонтія Петровича та Тіцької Клавдії Іллівни. Прадідусь Леонтій Петрович сам родом з Київської області,села Пустоварівки. В роки голоду 1932-1933років, маючи якесь непорозуміння із батьками, молодий Левко пішов із дому, взявши лише торбу та кожуха. Подався він далеко – на Запоріжжя, де в той час йшла індустріалізація, будівництво металургійних гігантів та Дніпрогесу. Тут він і зустрів Клавдію, яка працювала на Дніпрогесі. Склалася нова родина, яка й подарувала життя двом хлопчикам, один з яких стане моїм дідусем. <br /> Прадідусь Льоня працював в системі „Дніпроенерго”. Все своє життя він був пов”язаний із електроенергією. Його поважали на роботі. А ще він воював на фронті льотчиком. На жаль, нагороди його не збереглися, але моя мама пам”ятає, як у дитинстві вона розглядала їх. Ще від прадідуся збереглися його щоденники, в яких він реєстрував погоду щодня, робив важливі записи. По них можна сьогодні пережити заново події. Наприклад, можна дізнатися, скільки відер полуниці чи смородини назбирали на дачі, скільки цуценят привела собачка Пулька, скільки вродило яблук , тощо. Це цікаво, коли гортаєш щоденники, поринаєш у ті часи, коли маленькою була моя мама. <br /> Прабабуся Клавдія Іллівна ніколи не розповідала своїм дітям про своє минуле. Це таємниця досі. Відомо, що у неї були сестри Паша, Майя, Галя, Муся. Вони мали польсько-єврейські корені, можливо з-за цієї причини вона боялася щось розповідати. Та й в ті часи не було прийнятним збирати відомості про родовід. Паша була вчителькою, комуністкою, тому, коли Запоріжжя окупували німці, її розстріляли гестаповці. Саму прабабусю Клавдію викликали до гестапо і після допиту вишвирнули її з маленьким сином Анатолієм на руках. Майя прожила більшість життя у Москві, Мусія жила теж у Запоріжжі ,а Галина жила в Асканії - Нова <br /> В сім”ї Лузан було два сина – Анатолій та Валентин. Валентин і є батьком моєї мами та моїм дідусем. <br /> По лінії мого тата збереглося дуже мало інформації про предків. Відомо, що родина Малахових Дар”ї та Василя мешкала у Михайлівці. Хата є й досі, в якій зростала моя бабуся Антоніна та її брати Василь та Іван. Були вони простими колгоспниками, жили бідно. Дітей виховали працелюбних, чесних. <br /> А от родина Козлових Катерини та Романа прибула до Михайлівщини з Курської області як переселенці. Осіли вони в селі Іллінівка. Зараз цього села вже немає. Там стоїть лише пам»ятник воїнам-визволителям, що загинули в боях за Михайлівський район. В їх сім”ї було дуже багато дітей, та вони помирали, не проживши й року. Один брат загинув, підірвавшись на мінному полі, що залишили по собі фашисти. Сам батько Роман та двоє його синів загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Моя мама відшукала у Книзі пам”яті відомості про місця їх поховання. Живими залишилися Петро, який мешкає у Росії, Іван – військовий із Євпаторії, Микола – мій дідусь, батько мого папи, сестри – Анна та Антоніна. <br /> В музеї бойової слави нашої школи зберігається стаття про дідуся Івана Козлова, який під час війни і після неї був мінером. Одного разу йому випало завдання розмінувати поле біля рідного села. Після успішної роботи поле стали називати „Івановим полем”. Я горда тим, що в моєму роді є такі мужні і відважні рідні. <br /> Малахова Антоніна та Козлов Микола створили нове подружжя, яке дало життя трьом дітям, в тому числі й моєму татусеві. <br /><br /> СТОРІНКА 5 <br /><br /> НЕ ТОТ СЧАСТЛИВ, У КОГО МНОГО ДОБРА, А ТОТ, У КОГО ЛЮБОВЬ ВЕРНА <br /><br /> Ця сторінка присвячена моїм найулюбленішим бабусям та дідусям. На кінець дійшла й їх черга у моїй роботі. Вже про кого, а про них я знаю, мабуть найбільше, у порівнянні із попередніми персонажами. Тому що практично кожного дня я їх бачу, спілкуюся з ними і, звичайно, вони розповідають мені про своє життя-буття. <br /> Сім”я мого тата – Козлови Микола Романович та Антоніна Василівна. Народилися вони в тяжкі роки голоду 1932-1933рр. Звичайно, будучи малолітніми нічого не пам”ятають, та кажуть, що батькам приходилося туго. Познайомилися вони у Михайлівці. Микола Романович працював трактористом, а пізніше водієм. Антоніна Василівна все своє життя присвятила шкільній освіті. Молода пара переїхала до Роздолу, де і пустили корені. Тут в їх сім”ї з”явилися два сини – Володимир та Віктор, сестра Наталка. Антоніна Василівна працювала в моїй рідній школі вчителем фізкультури, вела молодші класи, а згодом стала завучем. Микола Романович був завідуючим колгоспним гаражем. Своїм дітям вони збудували новий дім, дали гарну освіту. Володимир став завідуючим сільським клубом, бо гарно грав на трубі. Наталка навчалася в Дніпропетровську на програміста. А мій тато Віктор пішов по стопах матері, став вчителем фізики та математики. Крім своїх дітей сім”я Козлових виховувала ще й племінників – Анатолія та Тетяну, які вважають прийомних батьків за рідних. Дідусь Микола помер в 1999 році, а бабуся Антоніна тепер піклується і про своїх дітей, і про онуків. Вона завжди хвилюється за успіхи своїх сімох онуків, серед яких я є найменшою, цікавиться нашим життям та мріє діждатися правнуків. <br /> Інші мої дідусь та бабуся живуть у місті Запоріжжі. Валентин Леонтійович та Галина Іванівна одружилися 1971 року у День Конституції – 7 жовтня. Дідусь все життя працював водієм різних видів транспорту – водив автобус, вантажівки, був дальнобійником. Він об”їздив пів Радянського Союзу. З кожного міста, де він побував, привозив значок із зображенням гербу міста. Велика колекція таких значків зараз знаходиться в кабінеті історії Роздольської школи. Моя бабуся Галина Іванівна народилася у селі Барвинівка в сім”ї Синьооких. Згодом родина переїхала у село Роздол, де вона вчилася в школі, а потім поїхала навчатися до Запоріжжя. Там вона пішла працювати після навчання на завод. Серед дівчат вона виділялася гарним голосом. Це привело її до хору. Довгий час вона співала у хорі імені Г.Верьовки. Прогулюючись проспектом ім..Леніна у м.Запоріжжі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Валентином. Ту же в Запоріжжі у них народилися дві доньки – старша Наталія – моя мама, і молодша – Олеся. Коли моя мама перейшла у 5 клас, дідусь та бабуся вирішили поїхати працювати на Північ. Там і пройшла їх молодість та зрілість. Вони віддали найкращі роки свого життя освоєнню земель Крайньої Півночі. Там закінчили школу і діти та повернулися навчатися далі на „Велику землю”. Сьогодні мої рідні вже на пенсії, але продовжують працювати. Вони підприємці. Кожні вихідні вони приїздять до нас у гості, тому ми практично живемо однією сім”єю. <br /> У моєї бабусі є захоплення. Вона гарно вміє вишивати, в”язати спицями та гачком. Влітку ми з мамою можемо похизуватися гарними виробами руками нашої бабусі. Бо таких речей немає більше ні в кого. Це, справді, вироби мистецтва. Її серветками прикрашені столи та полички, її в”язані шкарпетки та черевички гріють нас усю зиму. Я дуже люблю свою бабусю Галю. Хоча роки беруть своє, та в душі вони завжди молоді. Вони йдуть у ногу з часом – цікавляться сучасним кіно, музикою, відвідують виставки, бібліотеки, користуються Інтернетом – словом, не відстають від життя. Тому мені із ними дуже цікаво і комфортно. <br /><br /> СТОРІНКА 6 <br /><br /> НА СВЕТЕ ВСЕ НАЙДЕШЬ, <br /> КРОМЕ ОТЦА И МАТЕРИ <br /><br /> На кінець, дійшла черга і до моїх самих найрідніших – батьків. Знайомтеся, моя мама Лузан Наталія Валентинівна та тато Козлов Віктор Миколайович. <br /> Моя мама народилася 1973року у місті Запоріжжі в сім”ї Лузан. Навчалася вона спочатку у середній школі №30, що на площі імені Леніна, а потім, коли її батьки поїхали на Північ, там вона продовжила навчання у середній школі м.Лянтор Сургутського району Тюменської області. Після школи маму відправили на навчання додому, до Запоріжжя. Вона вступила до Запорізького педагогічного училища №1, що на Бабурці. Навчаючись, на вихідні вона завжди приїздила до бабусі та дідуся Синьооких у село Роздол. Тут вона і зустріла свого хлопця, а мого майбутнього батька – Козлова Віктора. <br /> Папа народився у родині Козлових у 1968році. Навчався у Роздольській середній школі, а після закінчення вступив до Запорізького державного університету на факультет „Фізика та математика”. З університету папу призвали до лав армії. Він служив у Харкові, а потім у далекому місті на Балтійському морі – Калінінграді. Коли він повернувся з армії, то пішов працювати до рідної школи вчителем допризовної підготовки. Саме тоді він і зустрів мою маму. Зустрічалися вони протягом тривалого часу, тому що обидва навчалися. Особливо був проти швидкого одруження мій дідусь Валентин. Він їм казав: „Якщо кохаєте одне одного, то почекаєте”. Та коли мама закінчила педучилище, вони одружилися. І маму тато запросив працювати в школу педагогом – організатором. Через деякий час у моїх батьків з”явився синуля Максим, мій старший брат. Мама тим часом вступила на заочне навчання до Запорізького державного університету на історичний факультет. За шість років навчання мама встигла і вищу освіту здобути, і Максима виростити, і мене народити. Звичайно, велику допомогу надавали і бабусі, і дідусі. Але я пам”ятаю, як на сесії ми їздили всі разом. Як тоді мамі все вдавалося – незрозуміло! Що значить молодість! <br /> Сьогодні мій тато змінив свою професію на не менш важливу, він став фермером. Утворивши фермерське господарство в 1993році, він не вагаючись назвав його ім”ям сина - „Максим”. Працюючи на землі, папа від цього отримує задоволення і моральне, і матеріальне. Його господарство достатньо успішне. За всі роки він досяг високих результатів. <br /> Максим мій захисник і опора. Минулого року він закінчив 9 класів Роздольської ЗОШ 1-111 ступенів і став студентом коледжу при Запорізькому Інституті Економіки та Інформаційних Технологій. Він майбутній системний інженер комп’ютерних мереж. Це професія майбутнього. Ми раді за нього, бо він має високі результати і не підвів сподівання батьків. <br /> Мама протягом 16 років працює в школі. Зараз вона навчає дітей історії, правознавству, історії рідного краю. Це так цікаво, приходити на урок до своєї мами, де вона ще й твоя строга вчителька. У мами багато справ, але вона всюди поспіває. Вона енергійна, ділова, мобільна, сучасна жінка. Смачно готує, гарно вдягається, стежить за собою, водить автомобіль. У мами все на „відмінно”– і вдома, і на роботі. У неї багато знайомих, друзів. Вона дорожить своїми близькими та рідними, ніколи не забуває про своїх батьків, стареньких дідуся та бабусю. А ми з братом вчимося цьому у неї. <br /> Наші батьки дуже піклуються про нас із Максимом. Вони люблять нас, а ми – їх. Наша сім”я дружна і весела. Нехай всі будуть щасливі і здорові! <br /><br /> СТОРІНКА 7 <br /><br /> ДИТЯТКО ЧТО ТЕСТО: <br /> КАК ЗАМЕСИЛ, ТАК И ВЫРОСЛО <br /><br /> Це, я сподіваюсь, не остання сторінка мого родоводу, але поки що я є останнім представником цілого роду. Я народилася 1997року у селі Роздол в сім”ї Козлових. Зараз мені 11 років і я навчаюсь у 6 класі Роздольської ЗОШ 1-111 ступенів. Мої улюблені предмети – це малювання, трудове навчання, математика, історія та література. Бабуся навчила мене в”язати гачком, мама – вишивати. Своїм характером я зобов”язана батькові. У мене багато захоплень, друзів, справ. <br /> Коли мама запропонувала мені написати цю роботу, я запалала бажанням, але довго не могла визначитися із тим, який формат я оберу, адже так багато інформації, що всього не укладеш одразу. Потрібен певний час, щоб усе розкласти по поличках. Благо, що мої рідні ніколи не робили таємниць зі свого життя, тому я багато чого про усіх них знаю. <br /> Можу сказати єдине, що цю роботу я збережу і буду доповнювати з кожною появою в нашій родині нової людини. Своє родинне дерево я буду розширювати, тому що є відомості ще про одну гілку, корені якої тягнуться на Київщину, звідки рідні мого дідуся Валентина. А це ще не перегорнута сторінка моєї роботи. <br /> В перспективі я б хотіла, щоб цю справу продовжили мої діти або діти мого брата. Я задоволена результатами своєї роботи, вдячна всім, хто разом зі мною працював над нею. Я горда своїми пращурами, яким би не було їхнє життя, бо вони просто жили, просто народжували та виховували дітей, а це саме головне в житті людини. Бо є у росіян така приказка :”Глупа та птица, которой гнездо свое не мило». https://do-zoippo.ucoz.ua/news/konkursna_robota_uchenici_shkoli_zemlja_bez_vodi_mertva_a_ljudina_bez_sim_ji_pustocvit/2015-03-21-23 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/konkursna_robota_uchenici_shkoli_zemlja_bez_vodi_mertva_a_ljudina_bez_sim_ji_pustocvit/2015-03-21-23 Fri, 20 Mar 2015 21:36:13 GMT З А П И Т А Н Н Я В І К Т О Р И Н И <br /><br /> «ЛЮБИ І ЗНАЙ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ» <br /><br /> 1. Чому наш край носить назву «запорізький»? <br /> 2. Який князь загинув на території нашого краю? Де саме? <br /> 3. Скільки порогів на Дніпрі на ділянці від Дніпропетровська до Запоріжжя? <br /> 4. В якому році наш край одержав свою сучасну назву? <br /> 5. Як називається унікальна геологічна пам»ятка нашого краю часів палеоліту, розташована у долині річки Молочної поблизу Мелітополя? <br /> 6. Яку назву має скіфський курган, в якому було знайдено жіночий гребінь із золота? <br /> 7. З якими племенами кочовиків пов»язана назва балки Киз-Яр? <br /> 8. Яку назву має сьогодні острів, на якому було зведено першу Січ козаками? <br /> 9. Богдан Хмельницький неодноразово відвідував острів Хортиця. А напередодні Визвольної війни давав клятву на острові. А де саме? <br /> 10. Як раніше називалося місто Запоріжжя? <br /> 11. Як раніше називалися залізничні станції Запоріжжя -1 та Запоріжжя-11? <br /> ... З А П И Т А Н Н Я В І К Т О Р И Н И <br /><br /> «ЛЮБИ І ЗНАЙ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ» <br /><br /> 1. Чому наш край носить назву «запорізький»? <br /> 2. Який князь загинув на території нашого краю? Де саме? <br /> 3. Скільки порогів на Дніпрі на ділянці від Дніпропетровська до Запоріжжя? <br /> 4. В якому році наш край одержав свою сучасну назву? <br /> 5. Як називається унікальна геологічна пам»ятка нашого краю часів палеоліту, розташована у долині річки Молочної поблизу Мелітополя? <br /> 6. Яку назву має скіфський курган, в якому було знайдено жіночий гребінь із золота? <br /> 7. З якими племенами кочовиків пов»язана назва балки Киз-Яр? <br /> 8. Яку назву має сьогодні острів, на якому було зведено першу Січ козаками? <br /> 9. Богдан Хмельницький неодноразово відвідував острів Хортиця. А напередодні Визвольної війни давав клятву на острові. А де саме? <br /> 10. Як раніше називалося місто Запоріжжя? <br /> 11. Як раніше називалися залізничні станції Запоріжжя -1 та Запоріжжя-11? <br /> 12. Як у Х1Х столітті називалися кінотеатри? <br /> 13. Яку назву має невеличка річка, що протікає повз сучасний автовокзал міста Запоріжжя? <br /> 14. Назвіть, коли Запоріжжя святкує День визволення від фашистських загарбників та День міста. <br /> 15. Як називався популярний курорт на березі Дніпра початку ХХ століття? <br /> 16. В якому році випустили перший автомобіль «Запорожець»? <br /> 17. Як раніше називалась вулиця Анголенко? А проспект Леніна? <br /> 18. У 1955році в Запоріжжі знімали відомий фільм. У 1956 році фільм вийшов на екрани та мав величезний успіх й увійшов до скарбниці шедеврів кіно. Як називається фільм? <br /> 19. Цей спортсмен став першим в історії незалежної України чемпіоном світу із плавання. Яке прізвище у цього спортсмена? <br /> 20. Коли і який район нашої області був останнім звільнений від фашистів в роки Великої Вітчизняної війни? https://do-zoippo.ucoz.ua/news/v_i_k_t_o_r_i_n_a_ljubi_i_znaj_svij_ridnij_kraj/2015-03-21-22 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/v_i_k_t_o_r_i_n_a_ljubi_i_znaj_svij_ridnij_kraj/2015-03-21-22 Fri, 20 Mar 2015 21:26:35 GMT Дата: <br /> Тема: АЛКОГОЛЬ: ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ПІДЛІТКІВ <br /> Мета: спробувати визначити основні причини вживання підлітками алкоголю та основні причини відмови вживати алкоголь; проаналізувати статистичні дані про вживання алкоголю підлітками; обговорити негативний вплив алкоголю на молодий організм, визначити системи організму, які частіше страждають від впливу алкоголю, встановити етапи формування алкогольної залежності <br /> Розвивати в учнів вміння висловлювати свої думки, точки зору, робити власні висновки, аналізувати ситуацію, робити статистичні дослідження. <br /> Виховувати і пропагувати здоровий спосіб життя серед молоді. <br /><br /> ХІД ЗАНЯТТЯ <br /><br /> 1. Організаційний момент <br /> 11. Актуалізація опорних знань: <br /><br /> Девіз заняття: «Не повторюй постійно, що алкоголь згубно впливає на молодий організм, не залякуй всілякими страшилками, а просто вивчи питання та зроби свій вибір!» <br /><br /> Проведемо соціологічне дослідження серед членів гу... Дата: <br /> Тема: АЛКОГОЛЬ: ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ПІДЛІТКІВ <br /> Мета: спробувати визначити основні причини вживання підлітками алкоголю та основні причини відмови вживати алкоголь; проаналізувати статистичні дані про вживання алкоголю підлітками; обговорити негативний вплив алкоголю на молодий організм, визначити системи організму, які частіше страждають від впливу алкоголю, встановити етапи формування алкогольної залежності <br /> Розвивати в учнів вміння висловлювати свої думки, точки зору, робити власні висновки, аналізувати ситуацію, робити статистичні дослідження. <br /> Виховувати і пропагувати здоровий спосіб життя серед молоді. <br /><br /> ХІД ЗАНЯТТЯ <br /><br /> 1. Організаційний момент <br /> 11. Актуалізація опорних знань: <br /><br /> Девіз заняття: «Не повторюй постійно, що алкоголь згубно впливає на молодий організм, не залякуй всілякими страшилками, а просто вивчи питання та зроби свій вибір!» <br /><br /> Проведемо соціологічне дослідження серед членів гуртка за допомогою анкетування: <br /><br /> 1. Проставте порядкові номера за важливістю причин, з-за яких вживають алкоголь: <br /><br /> ЗА «КОМПАНІЮ» УСІ ТАК РОБЛЯТЬ ЦІКАВІСТЬ <br /><br /> Обговоримо ці результати. Зробимо висновок. <br /><br /> 2. Проставте порядкові номера за важливістю причин, з яких молодь може не вживати алкоголь <br /><br /> ЗАНЯТТЯ СПОРТОМ ПРОБЛЕМИ З БАТЬКАМИ СТРАХ СТАТИ ЗАЛЕЖНИМ <br /><br /> Обговоримо ці результати. Зробимо висновок. <br /><br /> За даними Інституту громадського здоров»я, серед 15-22-річних молодих людей 93% вживали алкоголь. Тільки 40% 10-14 річних – не вживали. Спостерігається тенденція поширення практики вживання алкоголю з віком. Насторожує той факт, що багато підлітків не відносять до алкогольних напоїв пиво, легкі алкогольні напої типу джин-тоніку, лонгеру, ром-коли. <br /> Дуже часто дитина вживає алкоголь за згодою батьків, у сімейному колі на свята. <br /><br /> Завдання для роздумів: <br /> 1. В чому полягає негативний вплив алкоголю на стан здоров»я людини? <br /> 2. Які системи організму впершу чергу страждають від впливу алкоголю? <br /><br /> ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ АЛКОГОЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ <br /><br /> 1 – Активізація захисних сил організму на введення алкоголю <br /> 11 – поступове зникання неприємних відчуттів <br /> 111 – звикання організму до певної дози і потреба в ній <br /> 1У – усвідомлення алкоголіком своєї залежності <br /> У – складна психологічна залежність https://do-zoippo.ucoz.ua/news/vikhovna_godina_z_temi_alkogol_osoblivosti_vplivu_na_organizm_pidlitkiv/2015-03-21-21 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/vikhovna_godina_z_temi_alkogol_osoblivosti_vplivu_na_organizm_pidlitkiv/2015-03-21-21 Fri, 20 Mar 2015 21:25:23 GMT ЗВІТ ПРО ЧЕРГУВАННЯ ПО ШКОЛІ <br /><br /> 1. Ми вперше в школі чергували <br /> За вами стежили, попереджали <br /> І ось, нарешті, ми звітуєм, <br /> Минулий тиждень аналізуєм. <br /><br /> 2. Із дня у день твердить черговий: <br /> «Закрийте двері і не бігайте у коридорі!» <br /> Але для декого слова – вода! <br /> Ці учні схожі на тореадорів і бика! <br /><br /> 3. Є в нашій школі «поліглоти». <br /> Всі заборонені слова у них – у моді! <br /> На жаль, вони забули про єдине, <br /> Що маерні слова – не для дитини! <br /><br /> 4. Весело дзвенить дзвінок, <br /> Він скликає на урок <br /> Та не всі це пам»ятають, <br /> Тому часто просипають. <br /> Вже урок іде давно, <br /> Ну а учням все одно! <br /> Щоб уранці не проспать, <br /> Треба вчасно спать лягать! <br /><br /> 5. В школі головне питання – <br /> Про здорове харчування! <br /> Та не всі про себе дбають, <br /> Про здоров»я забувають <br /> І тому вони вживають <br /> Чіпси, пепсі, сухарі. <br /> Це ж отрута! Згодні ви? <b... ЗВІТ ПРО ЧЕРГУВАННЯ ПО ШКОЛІ <br /><br /> 1. Ми вперше в школі чергували <br /> За вами стежили, попереджали <br /> І ось, нарешті, ми звітуєм, <br /> Минулий тиждень аналізуєм. <br /><br /> 2. Із дня у день твердить черговий: <br /> «Закрийте двері і не бігайте у коридорі!» <br /> Але для декого слова – вода! <br /> Ці учні схожі на тореадорів і бика! <br /><br /> 3. Є в нашій школі «поліглоти». <br /> Всі заборонені слова у них – у моді! <br /> На жаль, вони забули про єдине, <br /> Що маерні слова – не для дитини! <br /><br /> 4. Весело дзвенить дзвінок, <br /> Він скликає на урок <br /> Та не всі це пам»ятають, <br /> Тому часто просипають. <br /> Вже урок іде давно, <br /> Ну а учням все одно! <br /> Щоб уранці не проспать, <br /> Треба вчасно спать лягать! <br /><br /> 5. В школі головне питання – <br /> Про здорове харчування! <br /> Та не всі про себе дбають, <br /> Про здоров»я забувають <br /> І тому вони вживають <br /> Чіпси, пепсі, сухарі. <br /> Це ж отрута! Згодні ви? <br /><br /> 6. Ми звертаємось до вас – <br /> Бережіть всі школу й клас! <br /> Двері щільно зачиняйте, <br /> В класах чисто прибирайте, <br /> Не деріться на перервах, <br /> І не грайте всім на нервах, <br /> Будьте вихованими, <br /> Щоб гордились вчителі! <br /><br /> 7. А новина ще така – <br /> На порозі вже весна! <br /> Ми бажаєм всім тепла, <br /> Щастя, миру і добра! https://do-zoippo.ucoz.ua/news/zvit_pro_cherguvannja_po_shkoli/2015-03-21-20 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/zvit_pro_cherguvannja_po_shkoli/2015-03-21-20 Fri, 20 Mar 2015 21:23:13 GMT Тема: Трудовий договір <br /> Мета: визначити і пояснити зміст понять «трудовий договір», «заробітна плата»; <br /> Надати уявлення про порядок укладання і припинення трудового договору; <br /> Розвивати уміння застосовувати на практиці здобуті знання; <br /> Виховувати розуміння необхідності сумлінного ставлення до своїх обов»язків, підвищувати рівень правосвідомості учнів у галузі трудового права. <br /><br /> Обладнання і матеріали: Конституція України, Кодекс законів про працю України, закони України «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці». <br /><br /> Базові поняття і терміни: трудовий договір, заробітна плата, трудова книжка. <br /><br /> Тип уроку: комбінований <br /><br /> ХІД УРОКУ <br /><br /> 1. Організаційний етап: <br /><br /> Перевірка домашнього завдання: <br /><br /> - Які правові джерела законодавства регулюють трудові відносини? <br /> - Як знайти роботу? <br /> - Хто такий підприємець? Як ним стати? <br /> - Перевірка написа... Тема: Трудовий договір <br /> Мета: визначити і пояснити зміст понять «трудовий договір», «заробітна плата»; <br /> Надати уявлення про порядок укладання і припинення трудового договору; <br /> Розвивати уміння застосовувати на практиці здобуті знання; <br /> Виховувати розуміння необхідності сумлінного ставлення до своїх обов»язків, підвищувати рівень правосвідомості учнів у галузі трудового права. <br /><br /> Обладнання і матеріали: Конституція України, Кодекс законів про працю України, закони України «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці». <br /><br /> Базові поняття і терміни: трудовий договір, заробітна плата, трудова книжка. <br /><br /> Тип уроку: комбінований <br /><br /> ХІД УРОКУ <br /><br /> 1. Організаційний етап: <br /><br /> Перевірка домашнього завдання: <br /><br /> - Які правові джерела законодавства регулюють трудові відносини? <br /> - Як знайти роботу? <br /> - Хто такий підприємець? Як ним стати? <br /> - Перевірка написання резюме, їх аналіз та оцінювання учнями. <br /><br /> 11. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності: <br /><br /> - Чи доводилося вам працювати на канікулах? <br /> - Якою була ваша перша заробітна плата? <br /> - На які потреби ви витратили гроші? <br /> - Чи сподобалося вам працювати? Чому? <br /><br /> 111. Вивчення нового матеріалу: <br /><br /> В Україні трудові відносини регулюються не лише на державному рівні – законами і нормативно-правовими актами, але й трудовими та колективними договорами, контрактами. Один із перших кроків, який ми робимо, користуючись правом на працю, - укладаємо трудовий договір. <br /><br /> ТРУДОВИЙ ДОГОВІР – особлива угода між працівником і власником відповідного підприємства. Сторонами ТД є роботодавець і працівник. Зазвичай укладенню трудового договору передує досягнення згоди між сторонами про його основні умови. Більшість цих умов регламентовано законодавчо: норма робочого часу, тривалість відпустки та ін. Деякі умови договору можуть бути зафіксовані окремо, особливо під час укладання контракту: забезпечення житлом, робота у нічний час, поїздки у відрядження та ін. При цьому допускається погіршення умов праці порівняно із передбаченими законом. <br /> ТД може бути: <br /> - Письмовий або усний <br /> - Безстроковий, строковий і такий, що укладається на час виконання певної роботи <br /> При прийнятті працівника на роботу заборонено відмовляти необгрунтовано, не можна враховувати партійну приналежність, національність, походження працівника. <br /> Що потрібно для укладання ТД? <br /> 1. паспорт <br /> 2. трудова книжка <br /> 3. у деяких випадках – документ про освіту, санітарну книжку тощо <br /><br /> НЕПОВНОЛІТНЯ ОСОБА <br /><br /> Неповнолітній особі при прийнятті на роботу потрібно подати роботодавцю: <br /> - заяву про прийняття на роботу <br /> - паспорт або свідоцтво про народження <br /> - атестат про середню освіту <br /> - медичну довідку про стан здоров»я <br /> - письмовий дозвіл одного з батьків <br /> - довідку з місця проживання <br /> - ідентифікаційний номер. <br /> Неповнолітні до 16 років до роботи не допускаються, але у виняткових випадках і за згодою батьків дозволяється прийняти на роботу, якщо це не шкодить їх здоров»ю і навчанню. <br /> Роботодавець може запровадити випробовувальний термін для працівника з метою перевірки відповідності працівника роботі, якайому доручається. Після укладення ТД, оформлюється наказ керівника про прийом на роботу. При прийомі працівника на роботу власник підприємства зобов»язаний роз»яснити працівникові його права та обов»язки. Не пізніше ніж на 5 день з моменту влаштування на роботу, працівнику, який влаштувався вперше, видається трудова книжка. <br /><br /> ТРУДОВА КНИЖКА – основний документ про трудову діяльність працівника, до якого заносяться відомості про місце роботи, посаду, заохочення та нагороди за успіхи у роботі. Відомості про стягнення до трудової книжки не заносяться. Трудові книжки ведуться роботодавцем і зберігаються у нього. Якщо особи працюють у підприємців – фізичних осіб за трудовим договором, то трудові книжки не ведуться. <br /><br /> ЗАРОБІТНА ПЛАТА – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник підприємства або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від обсягу, складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей (кваліфікації) працівника, фінансових можливостей підприємства. <br /> Згідно із діючим законодавством, заробітна плата неповнолітнім особам при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується у такому ж розмірі, як і дорослим працівникам, які працюють на аналогічній посаді повний робочий день. <br /><br /> Чи можна розірвати ТД? <br /> Законодавство чітко визначає підстави та порядок припинення дії трудового договору. ТД може бути припинений: <br /> - за загальними підставами <br /> - з ініціативи працівника <br /> - з ініціативи роботодавця <br /> Підстави для припинення ТД: <br /> - обопільна угода <br /> - закінчення терміну дії договору <br /> - призов працівника до лав армії <br /> - переведення працівника за його згодою на інше підприємство <br /> - набуття законної сили вироку суду <br /><br /> Працівник має право розірвати ТД у визначений ним строк. Для цього потрібно подати роботодавцю відповідну письмову заяву за два тижні до бажаного дня звільнення. <br /> Роботодавець має право розірвати трудовий договір з власної ініціативи лише на підставі, передбаченій законом ( реорганізація, невідповідність працівника обійманій посаді, прогул, поява на роботі у нетверезому стані, учинення розкрадання майна) <br /><br /> САМОСТІЙНА РОБОТА В ГРУПАХ <br /><br /> Вчитель поділяє учнів на 4 групи. Кожна група отримує конкретне завдання: <br /> 1 – виписати з текста права працівника <br /> 2 – обов»язки працівника <br /> 3 – права роботодавця <br /> 4 – обов»язки роботодавця <br /><br /> Всі дані записуються до таблички: <br /><br /> ПРАВА ОБОВ»ЯЗКИ <br /> ПРАЦІВНИК <br /> РОБОТОДАВЕЦЬ <br /><br /> 1У. Узагальнення і систематизація знань і вмінь: <br /><br /> 1. Як укласти ТД? <br /> 2. Які документи необхідно подати у відділ кадрів підприємства під час влаштування на роботу? <br /> 3. Щотаке заробітна плата? <br /> 4. Які відомості не вносяться до трудової книжки працівника? <br /> А) про прийняття на роботу <br /> Б) про переведення працівника <br /> В) про заохочення <br /> Г) про стягнення <br /> Д) про звільнення робітника <br /> Е) про відпустку ( відповіді: г,е) <br /><br /> У. Підсумки уроку: <br /><br /> МЕТОД «Мікрофон» <br /> - Чи був цей урок корисним? <br /> - Що ви дізналися нового? <br /> - Що вас найбільше зацікавило? <br /> - <br /> У1. Домашнє завдання: <br /><br /> 1. Опрацювати відповідний параграф <br /> 2. Вивчити терміни: трудовий договір, заробітна плата, трудова книжка. <br /> 3. Дати письмову відповідь на питання:»Хоча дитина повинна вчитись, а не працювати, вона має бути обізнана з основними положеннями трудового права?» https://do-zoippo.ucoz.ua/news/konspekt_uroku_z_pravoznavstva_z_temi_trudovij_dogovir/2015-03-21-19 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/konspekt_uroku_z_pravoznavstva_z_temi_trudovij_dogovir/2015-03-21-19 Fri, 20 Mar 2015 21:19:41 GMT Зустріч учнів 8-11 класів із дільничим інспектором <br /><br /> Мета: ознайомити учнів із поняттям «правоохоронні органи», їх статусом, функціями, особливостями діяльності; виховувати в учнів непримиренність до правопорушень, повагу до діяльності правоохоронних органів, правомірну громадянську позицію. <br /><br /> Вчитель: Складне економічне становище в державі, жадоба, заздрість, лінь – це лише деякі причини, що впливають на злочинність у державі. Наша зустріч допоможе краще дізнатися про певні органи в державі, мета яких – оберігати спокій громадян. Інформаційний центр зробив опитування серед учнів нашої школи, поставивши їм запитання: <br /><br /> • Яким чином, на вашу думку, забезпечується правопорядок у державі? <br /><br /> <br /><br /> 2% - через дотримання Закону Божого <br /> 4% - через неписані закони народної моралі (виховання) <br /> 10% - через Закони України <br /> 33% - Судовими органами <br /> 51% - правоохоронними органами. <br /><br /> Умови розвитку суспільства вима... Зустріч учнів 8-11 класів із дільничим інспектором <br /><br /> Мета: ознайомити учнів із поняттям «правоохоронні органи», їх статусом, функціями, особливостями діяльності; виховувати в учнів непримиренність до правопорушень, повагу до діяльності правоохоронних органів, правомірну громадянську позицію. <br /><br /> Вчитель: Складне економічне становище в державі, жадоба, заздрість, лінь – це лише деякі причини, що впливають на злочинність у державі. Наша зустріч допоможе краще дізнатися про певні органи в державі, мета яких – оберігати спокій громадян. Інформаційний центр зробив опитування серед учнів нашої школи, поставивши їм запитання: <br /><br /> • Яким чином, на вашу думку, забезпечується правопорядок у державі? <br /><br /> <br /><br /> 2% - через дотримання Закону Божого <br /> 4% - через неписані закони народної моралі (виховання) <br /> 10% - через Закони України <br /> 33% - Судовими органами <br /> 51% - правоохоронними органами. <br /><br /> Умови розвитку суспільства вимагають контролю за порядком у державі, за дотриманням законів, щоб у державі дійсно панував правовий порядок. Такі функції в нашій державі виконують правоохоронні органи. Саме про них піде наша розмова. <br /><br /> СИСТЕМА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ <br /><br /> • Прокуратура <br /> • Служба Безпеки України <br /> • Митниця <br /> • Адвокатура <br /> • Міліція <br /> • Пожежна служба <br /> • Податкова служба <br /> • РАГС <br /> • Нотаріат <br /> • <br /><br /> Найбільш розгалужений правоохоронний орган – це міліція, яка має такі підрозділи: <br /> • Кримінальна міліція <br /> • Міліція громадської безпеки <br /> • Охоронна міліція <br /> • Кримінальна міліція у справах неповнолітніх <br /> • ДАІ <br /> • Судова міліція <br /> • Транспортна міліція <br /><br /> Міліція має такі завдання: <br /> • Гарантування особистої безпеки громадян, захист прав і свобод; <br /> • Запобігання правопорушенням; <br /> • Охорона громадського порядку; <br /> • Виявлення та розкриття злочину; <br /> • Забезпечення дорожного руху; <br /> • Захист власного майна від посягань злочинців; <br /> • Виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень. <br /><br /> ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ ІЗ ДІЛЬНИЧИМ ІНСПЕКТОРОМ: <br /><br /> 1. Де можна отримати освіту і здобути професію міліціонера або дільничого інспектора? <br /> 2. Що входить до обов»язків дільничого інспектора? <br /> 3. Які правопорушення найбільш поширені серед неповнолітніх? <br /> 4. Чому на дискотеці присутній дільничий? <br /> 5. Що вам подобається і не подобається у вашій роботі? <br /> 6. Яку відповідальність несуть батьки за невідвідування учнями школи? <br /> 7. Чи приходилося вам у своїй роботі використовувати допомогу службової собаки? <br /> 8. Скільки дільничих інспекторів працює в районі? <br /> 9. За які правопорушення ставлять на облік до дитячої кімнати міліції? <br /> 10. Щоб стати міліціонером, чи обов»язково служити в армії? <br /> 11. Якщо я хочу придбати власну зброю: коли і як я можу це зробити? <br /> 12. За яких обставин дільничий інспектор може використати свою службову зброю? <br /> 13. Якою зброєю ви користуєтесь? https://do-zoippo.ucoz.ua/news/zustrich_uchniv_8_11_klasiv_iz_dilnichim_inspektorom/2015-03-21-18 Natasha https://do-zoippo.ucoz.ua/news/zustrich_uchniv_8_11_klasiv_iz_dilnichim_inspektorom/2015-03-21-18 Fri, 20 Mar 2015 21:17:16 GMT